Малоінвазивні оперативні втручанняКниги / Вибір оптимальних методів лікування гінекологічних захворювань у жінок, які перебували під впливом малих доз радіації / Малоінвазивні оперативні втручанняСторінка 43
тосовувати ендохірургію у близько 70 % безплідних жінок, проте оцінити віддалені результати лікування можна лише через 2-3 роки.
Оцінка результатів мікрохірургічних втручань і порівняння успішності того чи іншого методу несе в собі певні труднощі, тому що нерівнозначні як принципи відбору хворих, число зареєстрованих спостережень, техніка хірургічних втручань, яка застосовується. А втім, цікаві дані опубліковані Американським товариством фертильності, яке вважає, що мікрохірургія дає жінкам майже вдвічі більший шанс на успішно доношену вагітність порівняно з макрохірургією. Ці дані представлені в таблиці 32.
Отже, оперативна лапароскопія в лікуванні неплідності на сучасному етапі є методом вибору, оскільки це найбільш інформативний спосіб оцінки причин порушення репродуктивної функції у жінки і найменштравматичне оперативневтручаннязвідновленням функціональної здатності дітородних органів. Цевисококваліфікована хірургічна допомога у вирішенні проблеми вагітності в шлюбної пари.
Лапароскопічна хірургія гінекологічних захворювань незапального генезу
Оскільки у пацієнток, які перебували під тривалим впливом радіації, є зміни в імунному статусі, перебіг післяопераційного періоду частіше може бути ускладнений не лише при запальних процесах, але й за наявності інших захворювань, що потребують оперативного втручання. Це вимагає від лікарів необхідності перегляду традиційних підходів до лікування таких пацієнток. Проводити хірургічну лапароскопію можна при міомі матки, доброякісних новоутвореннях та пухлиноподібних утворах яєчника незапального генезу, ендометріозі.
Лапароскопічна хірургія при міомі матки. Міома матки – досить поширене захворювання репродуктивного віку (за даними літератури, захворювання трапляється у кожної третьої жінки після 30 років). Ця обставина підкреслює важливість правильного підходу до вибору методів лікування даної патології. Попри всі сучасні методи консервативної терапії, які обов’язково слід використовувати з огляду на репродуктивний вік жінки, залишається група пацієнток, яким необхідне хірургічне лікування. І ось тут виникає запитання: а якому ж із хірургічних методів слід надавати перевагу? Однією із найбільш вірогідних теорій виникнення міоми більшість вважає ту, згідно з якою в основі її появи лежать порушення в гіпоталамо-гіпофізарній системі. Певну роль відіграє порушення метаболізму статевих стероїдів – перевага естрогенів на фоні зниженої секреції прогестерону на тлі підвищення рецепторів матки до естрогенів та зниження рецепції прогестерону, який сповільнює ріст пухлини. Поряд з тим, доведено, що серед інших патогенетичних механізмів при міомі матки певну роль відіграє зміна імунологічної реактивності.
У підходах до вирішення питання про вибір методу лікування відіграють роль декілька факторів: локалізація пухлини, характер та швидкість її росту, кількість міоматозних вузлів, клінічний перебіг.
За локалізацією стосовно відділів матки розрізняють міому тіла матки та шийкову міому, щодо шарів матки: субмукозну – із ростом, спрямованим вбік порожнини матки, міжм’язову, або інтерстиціальну,– розміщену в товщі м’яза матки та субсерозну, або підочеревинну, яка росте в бік черевної порожнини. Трапляються міоми, які виходять із нижніх відділів матки чи шийки і мають позаочеревинну локалізацію або розміщуються між листками широкої зв’язки. Залежно від локалізації проявляється і характер росту: найбільш виражена тенденція до росту в пухлин, які мають субмукозну локалізацію за рахунок інтенсивності обмінних процесів в ендометрії.
Клінічні прояви фіброміоми залежать від кількох факторів: локалізації, величини, віку, наявності супровідної патології. У деяких випадках вираженої клінічної симптоматики немає, проте більшість пацієнток скаржиться на біль, кровотечі, порушення функції сусідніх органів. Діагностика базується на даних гінекологічного обстеження, які можна підтвердити чи скасувати ультразвуковим скануванням, гістероскопією чи лапароскопією. При бімануальному дослідженні знаходять збільшену матку, нерідко з горбистою поверхнею. Для оцінки швидкості росту пухлини та її величини користуються порівнянням її з вагітною маткою.Ультразвуковим скануванням виявляють гіперехогенні, інтимно зв’язані з маткою утвори. Гістероскопіядає можливість діагностувати лише субмукозну міому.Лапароскопічним дослідженням можна виявити пухлину тільки в разі її субсерозної локалізації. Необхідність у застосуванні лапароскопії з метою діагностики міоми матки виникає рідко, позаяк метод ультразвукового сканування, а особливо трансвагінальної ехографії, дає можливість діагностувати пухлину з високим ступенем вірогідності. Проте трапляються ситуації, коли необхідно відрізнити субсерозну міому, особливо на ніжці, від солідної пухлини яєчника. Саме в таких випадках доцільно застосовувати лапароскопію. Лапароскопічнакартинасубсерозноїміомихарактеризується наявністюнаповерхні тіла матки утворів округлої форми, які за своїм виглядом не відрізняються від здорової поверхні. Утвори можуть бути на ніжці або на широкій основі. Лапароскопічне втручання можна проводити за наявності субсерозних вузлів, розташованих на ніжці, оскільки в такій ситуації виникає небезпека перекручування ніжки, порушення кровопостачання танекрозу вузла. Доцільно видаляти вузол також уразі стискання ним сусідніх органів із порушенням їх функції, при поєднанні міоми з іншою патологією, яка потребує хірургічного втручання. Об’єм оперативного втручання при цій патології – консервативна міомектомія.