Малоінвазивні оперативні втручання

Книги / Вибір оптимальних методів лікування гінекологічних захворювань у жінок, які перебували під впливом малих доз радіації / Малоінвазивні оперативні втручання

Сторінка 15

Особливого значення надавали методу примусового депонування ліків у легеневій тканині в зоні хронічного запалення за допомогою електричного поля постійного стуму – внутрішньотканинного (внутрішньоорганного) електрофорезу, в основі якого лежить метод електроелімінації. При цьому створюється підвищена концентрація ліків в окремих тканинах і органах. Для цього використовували антибактеріальні речовини (антибіотики), антикоагулянти, гідрокортизон, бронхолітин. За показаннями додавали корглікон (0,06 % – 1 мл) або строфантин (0,05 % – 0,25-0,5 мл). Антибіотик підбирали відповідно до чутливості мікрофлори, виділеної з харкотиння. До операції виконували 3-5 сеансів. Хворим із пельвіоперитонітом з метою дезінтоксикації проводили гемодилюцію розчинами неогемодезу, реополіглюкіну, глюкози, Рінгера-Локка знаступним форсованим діурезом. Призначали внутрішньовенне введення сухої або нативної плазми по 150-200 мл, вводили також вітаміни групи В, С, Е, глютамінову та фолієву кислоти. Існує також необхідність підвищення резистентності організму в ослаблених хворих, особливо в тих, які перебували під впливом малих доз радіації, з ускладненими формами гнійно-запальних захворювань придатків матки.

Одним із основних завдань є пошук, розробка і використання методів корекції, які могли б повністю задовольнити потреби у швидкій та ефективній імунній модуляції організму. Це обумовлено тим, що при ускладнених формах тубооваріальних абсцесів період доопераційної підготовки у більшості хворих триває декілька годин. Цілеспрямована ефективна і достатня передопераційна підготовка створює необхідні умови для безпечного проведення загального знеболювання та оперативного втручання.

Анестезіологічне забезпечення лапароскопічних операцій не вимагає якоїсь особливої, спеціальної підготовки як пацієнта, так і анестезіологічної бригади. Швидкість виконання оперативнихвтручань, їх мінімальна травматичність значною мірою визначають безпеку загального знеболювання. Щоб попередити можливі ускладнення, а при їх виникненні своєчасно вжити адекватні заходи, анестезіолог повинен враховувати клініко-фізіологічні особливості, обумовлені створенням пневмоперитонеуму та необхідністю зміни положення пацієнтки. Пневмоперитонеум перешкоджає відтоку венозної крові до серця і в такий спосіб зменшує серцевий викид. Під час проведення анестезії після інсуфляції 1200 мл газу, в результаті обмеженняекскурсій діафрагми, підвищення внутрішньочеревного тиску іноді виникають патологічні рефлекси з боку серцево-судинної та дихальної систем. В окремих пацієнток розвиваються тахікардія і гіпоксія. Залежно від загального стану хворих, наявності супровідної патології та об’єму введеного в черевну порожнину газу ступінь вираження цих ускладнень може бути різним. У деяких хворих спостерігається гіпотензія, що викликана різким наростанням чи ліквідацією пневмоперитонеуму. Подібні симптоми мають місце і при зміні положення пацієнтки. Зокрема, надмірне зміщення шиї з поворотом голови набік нерідко буває причиною переповнення вен головного мозку і підвищення внутрішньочерепного тиску. Важливо знати, що при проведенні лапароскопічних операцій створення пневмоперитонеуму необхідно здійснювати поступово, зі швидкістю не більше 1-1,5 л/хв. Слід уникати різких змін положення тіла хворої на операційному столі. Для своєчасної діагностики ускладнень, що можуть виникати, необхідно здійснювати моніторинг за діяльністю серцевосудинної та дихальної систем. Адекватною має бути премедикація, щоб забезпечити виконання маніпуляцій, необхідних для загального знеболювання (венопункція, катетеризація вен і т. ін.) Ми виконували премедикацію за 30 хв до початку операції. З метою премедикації використовували промедол, димедрол, супрастин, атропін. Длявступного наркозу застосовували барбітурати, вводячи їх повільно. Після відключення свідомості вводили міорелаксанти деполяризуючої дії і проводили інтубацію трахеї. Для запобігання гіпоксії та гіперкапнії штучну вентиляцію легень закисно-кисневою сумішшю проводили в режимі повільної гіпервентиляції через напіввідкритий контур у співвідношенні 1:1. Для підтримання анестезії використовували нейролептики та транквілізатори. Щоб забезпечити постійну міорелаксацію, вводили релаксанти неполяризуючої дії.