Вибір оптимальних методів лікування гінекологічних захворювань у жінок, які перебували під впливом малих доз радіації

Книги / Вибір оптимальних методів лікування гінекологічних захворювань у жінок, які перебували під впливом малих доз радіації

Запальні захворювання жіночих статевих органів – патологія, що займає одне з перших місць у структурі гінекологічної захворюваності. Оскільки ця патологія виникає переважно в репродуктивному віці жінки, має тривалий перебіг і приводить до серйозних розладів, включаючи порушення менструальної, статевої функції, безплідність, а також до ураження нервової, судинної та ендокринної систем, є причиною зниження працездатності, вона стає важливою не лише медичною, а й соціальною проблемою.

Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення частоти запальних процесів придатків матки, що мають стертий чи в’ялий перебіг. Ситуація ускладнюється тим, що в окремих районах України значна група цих хворих після аварії на ЧАЕС перебуває під тривалим впливом малих доз радіації.

Стан імунної системи, за даними деяких авторів, у цієї групи хворих змінений, що приводить до тривалого перебігу та виникнення рецидивів захворювання. Проте ці питання залишаються маловивченими і містять у собі протиріччя.

Темпи росту захворюваності на гнійно-запальні процеси внутрішніх геніталій диктують необхідність пошуку нових методів лікування. Особливо гостро ця проблема виникає в ослаблених хворих із порушеним імунним статусом, зі зниженою реактивністю організму, до яких належать пацієнтки, які перебувають під тривалим впливом малих доз радіації (С.В. Комирасенко, К.П. Зака, 1994). Саме тому першочерговим завданням програми охорони здоров’я жінки та її майбутнього потомства є поглиблене вивчення етіології захворювань, питання розробки нових методів патогенетичної терапії, щадних малоінвазивних оперативних втручань, профілактики запальних процесів внутрішніх геніталій та шляхів реабілітації. Актуальність пошуку та розробки нових сучасних методів лікування цієї патології обумовлена тим, що методи терапії гострих запальних процесів придатків матки не завжди достатньо ефективні, нерідко не запобігають виникненню гнійних ускладнень, що є однією з найважливіших причин незадовільних результатів.

Останнім часом у клінічну практику все ширше впроваджуються ендолімфатичні методи лікування (Р.Т. Панченков, Ю.С. Выренков, И.В. Ярема и др., 1982). Нова ера в хірургічному лікуванні захворювань внутрішніх геніталій розпочалась із впровадженням лапароскопічних технологій та мікроінвазивних втручань під контролем ультразвуку.

Удосконалення існуючих методів лікування, розробка нових малоінвазивних оперативних втручань, лапароскопічних технологій та реабілітаційних заходів, використання в комплексному лікуванні ендолімфатичних методів медикаментозної терапії – один із шляхів покращання результатів лікування гнійно-запальних захворювань внутрішніх геніталій та захворювань незапальної етіології у жінок, що перебували під тривалим впливом малих доз радіації.

На жаль, знання лікарів у цій галузі недостатні, є протиріччя у підходах до оцінки етіологічних факторів гнійно-запальних процесів, значення імунного статусу, застосування мікроінвазивних діагностичних та лікувальних втручань та шляхів уведення медикаментів для забезпечення їх ефективної дії.

Нами розроблені алгоритми вибору методів лікування гнійно-септичних захворювань придатків матки у цієї категорії жінок. Ми прийшли до висновку, що у зв’язку із зниженням реактивності організму, активності загальних і місцевих імунних реакцій у цих жінок загроза гнійних ускладнень при запальних захворюваннях придатків матки найбільша.

Саме тому при необхідності оперативних втручань у цих хворих слід використовувати лапароскопічні методи, як менш травматичні, що супроводжуються менш тривалою анестезіологічною допомогою.

Аналізуючи власні спостереження та дані літератури, приходимо до висновку, що лапароскопія та лапаротомні оперативні втручання можуть бути методом вибору при різноманітних захворюваннях, а не лише при гнійно-запальних процесах. Тому вважаємо за доцільне висвітлити методику, техніку різноманітних лапароскопічних втручань при гінекологічній патології, проаналізувати статистичні матеріали проведених нами та іншими лікарями лапароскопічних операцій.

Власні спостереження та статистичні дані, наведені в літературі, дають нам право рекомендувати проведення ендоскопічних оперативних втручань не лише у жінок, що перебували під впливом малих доз радіації, але й у інших пацієнток при багатьох гінекологічних захворюваннях.

Сподіваємося, що ця праця допоможе лікарям-гінекологам, які надають медичні послуги пацієнткам, що перебували під тривалим впливом малих доз радіації, у виборі раціональних методів лікування та реабілітації жінок і будемо вдячні читачам за відгуки та побажання щодо подальшої роботи над проблемою.