Інфекційні хвороби шкіриСторінка 4
На тлі вживання кортикостероїдів, цитостатиків фурункули, карбункули можуть супроводжуватись значними некрозами із слабкою інфільтрацією навколо у вигляді валка з множинними пустулами і некрозами.
Можливі ускладнення фурункула, карбункула:
лімфангіїт, лімфаденіт, флебіти, тромбофлебіти, емболії, тромбоз синусів головного мозку, септицемія, сепсис, менінгіт, абсцеси мозку, легень, печінки та інші.
Диференційний діагноз фурункула і карбункула
— із абсцесами, сибіркою, бешихою, гідраденітом.
Діагностика
клінічна, додатково — мікроскопія мазків, посіви, особливо для визначення чутливості стафілокока до антибіотиків у хронічних випадках.
Лікування фурункула, карбункула.
Показання для загальної терапії антибіотиками (особливо диклоксацилін, до якого чутливі 97 % збудників), сульфаніламідами впродовж 5-10 днів у адекватних дозах (у тяжких випадках дози збільшують і антибіотики вводять парентерально): фурункульоз, карбункул, локалізація фурункула на обличчі, наявність ускладнень, гарячка, лейкоцитоз, супровідний цукровий діабет, вживання кортикостероїдів, цитостатиків.
У хронічних випадках додають патогенетичну терапію: імуно-стимулятори та імуномодулятори (тималін, Т-активін, тимоген, лева-мізол та інші), біостимулятори, антистафілококовий гаммаглобулін, переливання антистафілококової плазми, вітаміни С, А, В6.
Місцева терапія має другорядне значення і нею можна обмежитись у випадках одного фурункула. В стадії інфільтрації — чистий іхтіол, йоддицерин, бактробан, після прориву — пов'язки із гіпертонічним розчином, дезінфікувальними розчинами, а після відходження стрижня — йоддицерин, лінімент синтоміцину, стрептоциду, мазі стре-птоцидова, мірамістинова, 5-10 % дерматолова чи ксероформна, аерозолі оксикорт, полькортолон, присипки стрептоциду, дерматолу, ксероформу тощо. При розвитку флуктуації фурункули, карбункули роблять хірургічні розрізи і дренують.
Профілактика.
Зміцнення організму, повноцінне харчування, своєчасне лікування фолікулітів, дотримання гігієнічного режиму, використання антисептичного мила, санація носіїв стафілококів.
ІНШІ МІСЦЕВІ ІНФЕКЦІЇ ШКІРИ
Піодермії
Піодермії (гноячкові хвороби шкіри), за даними ВООЗ, складають третину інфекційних дерматологічних захворювань, причому 30 % хворих тимчасово втрачають працездатність.
Етіологія і патогенез.
Етіологічні чинники — стафілококи (частіше) і стрептококи. Справа в тому, що ці мікроорганізми є на шкірі здорових людей (8-10 % з них патогенні), а у людей, які перехворіли цими хворобами, їх виявляють у 90 % випадків. Вирішальну роль у розвитку гноячкових хвороб шкіри має зниження місцевої і загальної антибакте-рійної резистентності організму. Сприяти розвитку цих хвороб можуть екзогенні (переохолодження, перегрівання із посиленим потінням і мацерацією, забруднення шкіри, мікротравми, тривале вживання великих доз цитостатиків, кортикостероїдів, які пригнічують імунологічну реактивність організму та інші) та ендогенні чинники (цукровий діабет, зниження імунологічної реактивності різного генезу, гіповітамінози тощо). Розрізняють первинні піодермії, які розвиваються на незміненій шкірі, і вторинні, які ускладнюють перебіг переважно сверблячих дерматозів (короста, екзема та інші) внаслідок частих розчухів, що створюють вхідні ворота для інфекції. Загальновизнаної класифікації цих хвороб немає.
Везикопустульоз
Це поверхневе гнійне запалення вічок мерокринових потових залоз у новонароджених, спричинене теж стафілококом. Найчастіша локалізація — на волосистій частині голови, в складках, хоча може поширюватись і на інші ділянки шкіри. З' являються малесенькі пустули з віночком еритеми навколо і щільною покришкою, спочатку поодинокі, схильні до групування, згодом дисеміновані. У слабких дітей можуть утворюватись інфільтрати, абсцеси і флегмони, розвиватись лімфангіїти, лімфаденіти, сепсис. У сприятливих випадках тривалість хвороби 7-10 днів.