Дерматит та екземаСторінка 14
2. Депігментована форма: вогнище дещо нагадує вітиліго, у випадках регресу хронічного лишаю пігментація відновлюється.
3. Декальвуюча форма: у випадках локалізації процесу на волосистій частині голови внаслідок дуже сильної сверблячки шкіра стає тонкою, блищить, але атрофії нема, можливе порідіння волосся.
4. Лінійна форма часто локалізується на розгинальних поверхнях кінцівок у вигляді смуг ліхеніфікації, іноді нагадує псоріаз або має вигляд бородавчастої поверхні.
5. Гострокінцева фолікулярна форма трапляється дуже рідко. Патогістологія:
в епідермісі — гіперкератоз, паракератоз, ака -нтоз, внутрішньоклітинний набряк остеподібних клітин, сосочки дерми набряклі, подовжені і розширені, переважно лімфоцитарний інфільтрат навколо судин, судини розширені.
Перебіг
хронічний, хвороба схильна до рецидивів.
Диференційний діагноз
проводять із хронічною ліхеніфікованою екземою, обмеженим псоріазом, вузлуватим пруріго, дерматитами.
Лікування.
Найефективнішими є кортикостероїдні мазі (синафлан, лоринден-А, дипросалік, бетасалік, дермовейт та інші) під оклюзійну пов' язку, обколювання стероїдами, іноді ефективний доксепін.
Первинна профілактика не розроблена, вторинна передбачає уникнення рецидивів (виключають харчові алергени, контакт відповідних ділянок шкіри із різними алергенами: вовняні, синтетичні тканини, хімікати тощо).
СВЕРБІЖ (PRURITUS)
Свербіж заднього проходу (pruritus ani)
Етіологія
достеменно не відома, можливий вегетоневроз із локальним посиленням потовиділення, нейропсихічні і нейросексуальні розлади.
Клініка.
Хворі скаржаться на сверблячку різної інтенсивності, яка виникає пароксизмами переважно ввечері і вночі, рідше — вдень, може спричинити втрату апетиту, безсоння, пригніченість, дратівливість, невротичні розлади. На шкірі первинних елементів нема, чим вона і відрізняється від інших дерматозів. Можливі вторинні елементи: екскоріації, геморагічні кірочки, точкові чи лінійні, вторинна пігментація, ліхенізація.
Диференційний діагноз
— із хронічним простатитом (у такому разі свербіж розцінюють як вторинний симптом), кандидозом (мацерація, білі нальоти, лабораторно виявляють дріжджові грибки), ентеробіозом (виявляють гострики), гемороєм, проктитом, парапроктитом, хронічними запорами, трихомоніазом, цукровим діабетом.
Лікування.
Лікування основної патології. В ідіопатичних випадках (коли причина не відома) призначають седативні засоби, транквілізатори, антидепресанти (амітриптилін), антигістамінні препарати, кальцію пангамат, ксантинолу нікотинат, гіпноз, короткі курси кортикостероїдної терапії, ендоназальний електрофорез із хлоридом кальцію і димедролом. Місцево — кріотерапія (зрошування рідким азотом 23 с), фторовані кортикостероїдні мазі. Процес резистентний до терапії, лікувальний ефект часто не стійкий.
Профілактика.
Санація супровідної патології, дотримання гігієни, присипки (дитяча, гальманін).
Свербіж калитки (pruritus scroti)
Етіологія
теж достеменно не відома, можливі нейропсихічні, ней-росексуальні розлади, вегетоневроз.
Клініка,
як і у випадках pruritus ani, за умови тривалого перебігу — виражена ліхеніфікація.
Лікування,
як і у випадках pruritus ani.
Свербіж вульви (pruritus vulvae)
Етіологія
остаточно не встановлена, якщо виявляють супровідну патологію, то мова йде про симптоматичний свербіж (трихомоні-аз, кандидоз, діабет, клімакс тощо).
Клініка.
Хворих турбує сильний свербіж, іноді нападами ввечері і вночі, що призводить до розвитку нервово-психічних розладів. Шкіра в ділянці вульви суха, втрачає еластичність, згодом потовщується, розвивається ліхеніфікація, можуть бути екскоріації, геморагічні кірочки, вторинна пігментація.
Диференційний діагноз
проводять із свербежем під час вагітності, пубертатного періоду, кандидозом, цукровим діабетом, трихомо-ніазом, свербежем при підвищеній чутливості до засобів гігієни і догляду (губки, мило тощо), ліків.
Лікування.
Виявлення та лікування супровідної патології. Інші підходи до лікування, як при pruritus ani.
Профілактика.
Лікування супровідної патології.
Інший свербіж
1. Локальний свербіж
може бути тільки в окремих ділянках тіла: волосистої частини голови (психічні хвороби, підвищена чутливість до різних шампунів, мила тощо), долонь (підвищена чутливість до холоду, тканини рукавичок, хімікатів тощо) та інших ділянок.