Гострі гнійно-деструктивні захворювання легень і плеври

Книги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Хірургічні захворювання легень і плеври / Гострі гнійно-деструктивні захворювання легень і плеври

Сторінка 9

Таким чином, у кінцевій стадії розвитку бронхоектатичної хвороби патологічні зміни не відрізняються від уродженої патології бронхіального дерева. Тривалий гнійний процес у легені призводить до виникнення системних пошкоджень: формування хронічної легенево-серцевої недостатності, дифузного хронічного бронхіту, емфіземи легень, дистрофії паренхіматозних органів і анемії.

Класифікація

До цього часу загальновизнаної класифікації бронхоектатичної хвороби не існує. Найбільш поширеною є класифікація, запропонована в 1982 році A.A. Басебаєвим і співаторами.

Класифікація бронхоектазів

I. За походженням:

1. Уроджені.

2. Набуті (при бронхоектатичній хворобі).

II. За переважанням пошкодження структури легень:

1. З переважним пошкодженням легеневої паренхіми.

2. З переважним пошкодженням бронхів.

III. За формою:

1. Циліндричні.

2. Мішкоподібні.

3. Веретеноподібні.

4. Змішані.

IV. За клінічним перебігом:

1. Ремісія.

2. Загострення.

3. Безперервнорецидивний перебіг.

V. За наявністю ускладнень:

1. Неускладнені;

2. Ускладнені:

- легеневою кровотечею;

- кровохарканням;

- піопневмотораксом;

- абсцедуванням.

VI. За станом функції зовнішнього дихання:

1. Без дихальної недостатності.

2. Дихальна недостатність І, ІІ та ІІІ ст.

3. Легенево-серцева недостатність.

Розгорнутий діагноз "бронхоектатична хвороба" повинен базуватися на всіх перерахованих у класифікації ознаках. Необхідно зазначити локалізацію і розповсюдження патологічного процесу.

Клініка і діагностика

Клінічна картина бронхоектатичної хвороби залежить від цілого ряду факторів, в основу береться класифікація. Клінічна симптоматика зводиться

до появи постійного кашлю з гнійним харкотинням і частими рецидивами пневмонії.

У стадії ремісії запальний процес у бронхах зменшується, кашель може припинитися, харкотиння стає слизовим. Досить часто є класичні ознаки хвороби: наявність пальців у вигляді барабанних паличок і нігтів у вигляді годинникового скельця. Під час огляду хворого звертає на себе увагу відставання ураженої частини грудної клітки при диханні. При перкусії виявляють скорочення перкуторного звуку, зранку вислуховується маса велико- і серед-ньоміхурцевих хрипів, після відкашлювання - лише сухі хрипи.

Залежно від стадії бронхоектатичної хвороби спостерігається різна клінічна картина.

У першій (початковій) стадії кашель виникає періодично, харкотиння слизисто-гнійне. При бронхоскопії виявляють циліндричні бронхоектази в межах одного сегмента.

Друга стадія (нагноєння бронхоектазів) може перебігати у два періоди: а) гнійного бронхіту із загостренням у вигляді бронхопневмонії; б) брон-хоектатичної хвороби з постійним кашлем з виділенням гнійного харкотиння від 100 до 200 мл/добу, нерідко з кровохарканням і кровотечею. Рентгенологічно виявляють розповсюджене пошкодження 1-2 часток легень з ділянками фіброзу легеневої тканини під час загострення процесу - осередки пневмонії.

Третя стадія (деструкції) також поділяється на два періоди: 1) тяжкий період захворювання з гнійною інтоксикацією. Можуть бути: значне харкотиння з гноєм, легеневі кровотечі, ознаки печінково-ниркової недостатності. Рентгенологічно виявляють мішкоподібні бронхоектази, пневмосклероз, зміщення середостіння в бік ушкодженої легені. 2) Те ж саме, але з тяжкими серцево-легеневими розладами, необоротними змінами печінки та нирок. Найбільш поширеними ускладненнями є повторні кровотечі, емпієма плеври, спонтанний пневмоторакс тощо. При діагностиці бронхоектатичної хвороби велике значення мають скарги та анамнез хворого, рентгено- та бронхографічне дослідження, лабораторне вивчення харкотиння. До сьогодні найбільш достовірним методом верифікації діагнозу є бронхографія. З метою точного визначення розповсюдження процесу необхідно виконати бронхограми для всіх без винятку відділів бронхіального дерева з попередньою ретельною санацією його й усуненням гострого гнійно-запального процесу, тому що присутність у бронхах харкотиння з гноєм не дозволить повноцінно контролювати бронхіальне дерево та утруднює оцінювання бронхограми.

Сучасне технічне забезпечення дозволяє виконати кінематобронхогра-фію (відеобронхографію), при якій більш точно можна оцінити порушення функції бронхів, швидкість ілюмінації контрастних речовин із бронхів, місце їх затримки. Комп'ютерна томографія здатна виявляти не лише пошкоджені бронхи, але й визначати стан навколишньої легеневої тканини. Рентгенографія також дає цінну інформацію. Для повноцінного визначення функції пошкодженого відділу легені застосовують ангіопульмонографію, перфузійне сканування, бронхоскопію.

При визначанні лікувальної тактики враховують результати цитологічного дослідження і біопсії бронхів. Бронхоскопічні прояви ендобронхіту дозволяють більш детально судити про якість санації середовища пошкодження і виявлення характеру бронхіальної патології.