Гострі гнійно-деструктивні захворювання легень і плеври

Книги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Хірургічні захворювання легень і плеври / Гострі гнійно-деструктивні захворювання легень і плеври

Сторінка 18

При об'ємі ексудату до 300 мл і відсутності бронхоплеврального сполучення (в міру евакуації вмісту в плевральній порожнині) утворюється розрідження, з'являється іррадіація болю.

Помилкою є спроба пункційної санації плевральної порожнини при емпіємах плеври будь-якого об'єму з наявністю бронхоплеврального сполучення - при цьому неможливо повністю аспірувати вміст плевральної порожнини і створити розрідження в ній для розправлення легень, промивання порожнини через голку може викликати кашель і пошкодження легеневої паренхіми та діафрагми. Неможливо досягнути повноцінної санації емпієми плеври значного об'єму (1-1,5 л) за допомогою пункції: процедура триває довгий час (до 40 хвилин), і хворі погано її переносять (колаптоїдний стан, нестабільність гемодинаміки). Скорочення часу маніпуляції призводить до погіршення результатів лікування. Тому в більшості випадків для підвищення якості санації плевральної порожнини застосовують так зване закрите дренування, яке інколи має характер невідкладної допомоги (напружений пневмоторакс, тотальна емпієма плеври із зміщенням органів середостіння). https://хочу-сайт.москва ведение и сопровождение интернет - ведение интернет сайта.

Техніка закритого дренування плевральної порожнини. Оптимальним способом дренування плевральної порожнини є введення трубки через гільзу троакара після торакоцентезу. Після пункції плевральної порожнини, переконавшись у правильності вибраного місця і напрямку введення дренажу та одержавши ексудат для лабораторних досліджень, проводять надріз довжиною 1-1,5 см паралельно міжребер'ю. Потім затискачем тупо розсуваають фасцію і м'язи, далі в плевральну порожнину через міжребер'я "свердлячим " рухом по верхньому краю ребра вводять троакар на глибину, виміряну голкою, введеною в плевральну порожнину під час пункції. Стилет троакара видаляють, закривши пальцем просвіт гільзи, щоб не потрапило повітря в плевральну порожнину, і вводять у гільзу троакара дренажну трубку з боковими отворами, розташованими на 1,5-2 см від її кінця. Глибину введення трубки визначають з таким розрахунком, щоб бокові отвори в ній розташовувались на відстані 2-3 см від грудної стінки. Обширні торакопластичні операції для усунення залишкової порожнини при хронічній емпіємі плеври в теперішній час не застосовують, тому що резекція VIII-X ребер за травма-тичністю не поступається пневмонектомії, а віддалені наслідки (розвиток цирозу легень, формування "легеневого серця", прогресування дихальної недостатності) більш тяжкі. Обмежені торакопластичні операції з резекцією ІІІ-V ребер широко використовують в теперішній час для усунення стійко обмежених залишкових порожнин із наявністю бронхіальної нориці.

Суть операції полягає в тампонуванні м'язовим клаптем на ніжці сано-ваної залишкової порожнини, при цьому усувається бронхоплевральне сполучення, що створює сприятливі умови для зарощення порожнини. Операція не супроводжується значними порушеннями функції дихання і грубими косметичними дефектами. Нерідко торакопластичні операції являють собою закінчений етап усунення залишкової порожнини "решітчастої порожнини" при відкритому дренуванні плевральної порожнини.

Зміст загального лікування при емпіємі плеври визначається глибиною розладу гомеостазу, викликаного існуючим гнійним процесом, порушенням легеневої вентиляції внаслідок колапсу легені й ступеня гнійної інтоксикації. При госпіталізації хворого в тяжкому стані загальне лікування має екстрений симптоматичний характер (оксигенація, кардіотонізуючі речовини, корекція гіповолемії), що дозволяє покращити стан пацієнта і дренувати гнійник. Санація плевральної порожнини, усунення колапсу легені створюють сприятливі умови для детоксикаційної і замісної терапії (корекція анемії, гіпопротеї-немії, вітамінотерапія, парентеральне харчування, пасивна імунізація). Загальна антибактеріальна терапія показана при поєднанні емпієми із запальними або деструктивними змінами в легенях і проводиться в такому ж обсязі, як при гнійно-септичному захворюванні легень. В інших випадках більш доцільною є місцева антибактеріальна терапія.

Література

1. Авилова О.М., Гетьман В.Г., Макаров A.B. Торакоскопия в неотложной грудной хирургии. - К.: Здоров'я, 1986. - 128 с.

2. Гетьман В.Г. Клиническая торакоскопия. - К.: Здоров'я, 1995. - 207 с.

3. Дужий І.Д. Клінічна плеврологія: Монографія. - К.: Здоров'я, 2000. - 381 с.

4. Колесников И.С., Льіткин М.И., Лесницкий Л.С. Гангрена легкого и пиопневмото-ракс. - Л.: Медицина, 1983. - 223 с.

5. Колесников И.С. Хирургия легких и плевры. - Л.: Медицина, 1988. - 384 с.

6. Лайт Р.И. Болезни плевры: Пер. с англ. - М.: Медицина, 1986. - 376 с.

7. Лубенский Ю.М. Неотложная помощь при острых заболеваниях легких и плевры. - Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1984. - 166 с.