Гострі гнійно-деструктивні захворювання легень і плевриКниги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Хірургічні захворювання легень і плеври / Гострі гнійно-деструктивні захворювання легень і плевриСторінка 15
У клінічному перебізі виділяють гостру, легку та стерту форми піопневмотораксу. Клініка захворювання також залежить від кількості ексудату. Рентгенологічна симптоматика емпієми та піопневмотораксу - від наявності ексудату.
При обмеженій гострій емпіємі плеври наявне локальне інтенсивне гомогенне затемнення. Рентгенологічно виявляють локалізацію емпієми плеври. Для поширеної емпієми плеври характерне інтенсивне гомогенне затемнення в базальних відділах із косим верхнім контуром (лінія Дамуазо). Купол діафрагми визначити не вдається. Чим більше гнійного вмісту в порожнині плеври, тим вища верхня межа ексудату (мал. 16.9).
Рентгенологічна симптоматика при обмеженому піопневматораксі не виражена: визначають горизонтальний рівень рідини, край частково колабова-ної легені та незначну кількість повітря в плевральній порожнині. 
Для визначення анаеробного компоненту інфекційного процесу необхідно використовувати сучасні методи. Широко застосовують торакоскопію. Вона може бути виконана до дренування плевральної порожнини як диференційно-діагностичний метод.
Ендоскопічний метод (бронхо- і торакоскопія), а також ультразвукове сканування, дозволяють одержати більш детальне уявлення про характер морфологічних змін у плевральних листках і плевральній порожнині. Велике значення в діагностичному відношенні, та у визначенні місця
Мал. 16.9. Субтотальний плеврит справа.
пункції має рентгенотелебачення, особливо у важких випадках. Для точного визначення розмірів емпіємної порожнини, її конфігурації, стану стінок (товщина, присутність фіброзних стінок), а також розміщення бронхоплевраль-них сполучень, проводять поліпозиційну плеврографію.
При визначенні бронхоплевральних сполучень можна виконати хромо-бронхоскопію - поєднання бронхоскопії із введенням у плевральну порожнину по дренажу кольорового розчину.
Диферещійну діагностику емпієми плеври проводять із специфічними (туберкульоз, мікотичні) ураженнями плеври, коли первинний процес розвивається раніше емпієми плеври. Правильний діагноз допомагають встановити мікробіологічне дослідження ексудату, серологічні проби, пункційна біопсія плеври, а також торакоскопія з біопсією. Для диференційної діагностики з великими кістами легень можна використати комп'ютерну томографію.
Значні труднощі виникають при диференційній діагностиці відокремленої базальної (наддіафрагмальної) емпієми плеври і піддіафрагмального абсцесу. Вирішальне значення у встановленні діагнозу мають ультразвукове сканування, комп'ютерна томографія.
Слід згадати про рідкі, але дуже тяжкі в діагностичному відношенні випадки діфрагмальних гриж з виходом у плевральну порожнину шлунка і кишечника, коли при рентгенологічному дослідженні в плевральній порожнині визначаються газ і рівень рідини. Контрастне дослідження шлунка і кишечника дозволяє встановити діагноз.
Лікування
Довго існуючі гнійні процеси в плеврі завжди супроводжуються загибеллю мезотелію плеври і рубцюванням, тому повне виліковування, навіть
при дуже ретельному лікуванні, не можливе. Таким чином, виліковування при емпіємі плеври означає пригнічення гнійнозапального процесу в плевральній порожнині та його ліквідацію внаслідок формування рубцевих сполук між грудною стінкою і легеневою поверхнею. Але усунення порожнини таким чином не завжди можна розцінювати як повністю сприятливий результат захворювання. Не зважаючи на відсутність умов для рецидиву гнійного запалення в облітерованій порожнині, нерідко спостерігається утворення досить товстого шару щільної фіброзної тканини на місці парієтальної і вісцеральної плевр, що призводить до значного зменшення об'єму гемотораксу, звуження міжреберних проміжків, зміщення середостіння в бік пошкодження. Це викликає значне зниження показників зовнішнього дихання внаслідок порушення вентиляції і значної редукції легеневого кровотоку. Такі ж порушення функції зовнішнього дихання спостерігаються після обширних торакоплас-тичних операцій з метою усунення залишкової порожнини шляхом "тампо-нади" її м'якими тканинами грудної стінки після резекції ребер. При цьому грубий косметичний дефект навіть при неускладненому перебізі післяопераційного періоду супроводжується різкою деформацією хребта у віддалені строки. Найбільш бажаним кінцевим результатом лікування емпієми плеври є стійка ліквідація емпіємної порожнини шляхом формування обмеженого плевродезу (фібротораксу), який не порушує функції зовнішнього дихання. Неприємним наслідком захворювання вважають перехід гострого гнійного процесу в хронічний (хронічну емпієму плеври), для усунення якого необхідне вельми травматичне, інколи багатоетапне, оперативне втручання. Тому лікування гострої емпієми плеври включає: