Гострі гнійно-деструктивні захворювання легень і плеври

Книги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Хірургічні захворювання легень і плеври / Гострі гнійно-деструктивні захворювання легень і плеври

Сторінка 6

Туберкульоз — каверна розташована переважно у верхніх частках легень, рентгенологічно визначаються характерні зміни в навколишній легеневій тканині (петрифікати, дисемінація), іноді простежується дренуючий бронх. У харкотинні часто виявляють мікробактерії туберкульозу.

Нагноєння кісти легені відрізняється перебігом, менш вираженою інтоксикацією. Рентгенологічно її порожнина має овальну чи округлу форму з тонкою капсулою і чітким рівним контуром. Перифокальна інфільтрація не характерна.

Рак центральної локалізації внаслідок обтурації бронха викликає ателектаз сегмента або частки легені, в яких можливе абсцедування. У диференціюванні допомагають томографія, цитологічне дослідження, комп'ютерна томографія. Вирішальна роль належить бронхоскопії з біопсією і цитологією.

Периферичний рак легені з розпадом на томограмах характеризується фестончастим внутрішнім контуром, від зовнішнього краю якого в бік кореня відходить доріжка внаслідок лімфогенного метастазування. Прикореневі лімфовузли часто збільшені. Діагноз уточнюють за допомогою бронхоскопії з біопсією і цитологією. Крім того, гнійні захворювання необхідно диференціювати з гнійними захворюваннями плеври, ехінококозом, кістами легень. Найбільш інформативною в таких випадках є ультразвукова та комп'ютерна томографія.

Лікування

Лікування гострих нагнійних захворювань легень передбачає проведення патогенетичної та етіототропної терапії в таких напрямках:

1. Максимально повне випорожнення порожнини.

2. Антибактеріальна терапія з урахуванням чутливості мікрофлори.

3. Загальні засоби, спрямовані на усунення інтоксикації, корекція всіх видів обміну, стимуляція захисних реакцій організму.

2. При несприятливому перебізі гангрени легень таке лікування є підготовчим етапом перед радикальною операцією.

Повноцінна неінвазивна санація нагнійних захворювань легень повинна передбачати:

1. Медикаментозну дію на слизову оболонку бронхів для зменшення набряку й усунення бронхоспазму (еуфілін, теофедрин, бронхолітин). Найбільш оптимальний шлях введення препаратів - інгаляція за допомогою ультразвукових туманоутворювачів. До складу інгаляту необхідно включати гормони, які мають виражені протинабрякові властивості.

2. Розрідження в'язкого харкотиння (відхаркувальні речовини - відвари термопсису, фіалки триколірної тощо). Поряд із цим показані інгаляції із

застосуванням протеолітичних ферментів (терпілітину, терлідеказу, трипсину, хемотрипсину, РНК-ази), ацетилцистеїн.

3. Обов'язкове поєднання перелічених заходів із стійким постуральним дренажем з наданням хворому такого положення, при якому нижня точка гнійної порожнини збігається з устям бронха. Доцільно доповнити посту-ральний дренаж вібромасажем. Виконувати всі маніпуляції необхідно якомога частіше, особливо інтенсивно - вранці і ввечері.

Якщо санація гнійника при належному проведенні вказаних заходів виявиться малоефективною (про що свідчать збереження великої кількості рідини в порожнині гнійника при рентгеноскопії, малий об'єм харкотиння), слід вдатися до лікувальної бронхоскопії, при якій здійснюють бужування устя субсегмен-тарних бронхів за допомогою біопсійних щипців, а потім щітками різних розмірів. Закінчують процедуру катетеризацією гнійника через канал бронхоскопа і введенням композиції препаратів (антибіотиків, антисептиків, протеолітичних ферментів). Це вдається провести у 60-70 % хворих. Знаходження катетера в порожнині абсцесу протягом 1-1,5 тижня не спричиняє небажаних наслідків, але необхідний своєчасний рентгеноконтроль для виявлення міграції катетера. У деяких випадках потрібно проводити промивання гнійника через катетер у постуральному положенні. Але лаваж гнійника при піднаркозній жорсткій бронхоскопії може призвести до бронхогенної дисемінації процесу.

Антибактеріальне лікування проводять з метою дії на мікробну флору, яка проростає в порожнині гнійника і зоні перифокальної інфільтрації. Але при відсутності рідини в порожнині гнійника і поширеного перифокального запалення необхідності в антибактеріальній терапії немає. Шляхи введення антибіотиків вибирають індивідуально, залежно від фаз і розповсюдженості процесу, частоти введення, стану хворого. Доцільність введення антибіотиків у легеневу артерію дещо перебільшено. Внутрішньовенне введення не менш ефективне і більш просте. Перспективною є методика внутрішньотканинного введення антибіотиків, що забезпечує їх потрапляння безпосередньо в порожнину гнійника. Добову дозу вводять внутрішньовенно паралельно з гальванізацією тканин за допомогою апарата "ПотокТ" у проекції легеневого гнійника. Цим досягають переміщення антибіотика під дією електричного поля безпосередньо у вогнище пошкодження.

Критеріями успішності проведеного лікування є покращання загального стану хворого, нормалізація температури тіла, зменшення кількості харкотиння, зникнення неприємного запаху при рентгенологічно підтвердженій відсутності рідини в порожнині та зменшення її розмірів. Як правило, наполегливе виконання цих заходів дозволяє досягти позитивних результатів у переважної більшості хворих. При відсутності позитивної динаміки протягом 2-х тижнів постає питання про оперативне дренування гнійної порожнини. Це буває при накопиченні в порожнині гнійника великої кількості детриту, секвестрів, які заважають природному її випорожненню.