Гострі гнійно-деструктивні захворювання легень і плеври

Книги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Хірургічні захворювання легень і плеври / Гострі гнійно-деструктивні захворювання легень і плеври

Сторінка 10

Диференційна діагностика

Диференційну діаностику необхідно проводити внутрішньосиндромно (бронхоектази як прояв інших патологічних процесів - хронічний бронхіт, туберкульоз, бронхоектази при уродженій патології).

Лікування

Враховуючи те, що при бронхоектатичній хворобі є хронічний гнійно-запальний осередок, виникає необхідність у виділенні патологічного осередку. Потрібно брати до уваги те, що тривале існування гнійного запалення безпосередньо призводить до поширення патологічного процесу на всі відділи бронхіального дерева (дифузний, хронічний бронхіт, хронічна пневмонія, пневмофіброз, емфізема), а також на організм у цільну (дистрофія паренхіматозних органів, амілоїдоз). Лікування повинно бути комплексним, спрямованим на боротьбу з інфекцією, підтримку дренажної функції та відновлення захисних сил організму. Антибіотикотерапію застосовують згідно з даними досліджень харкотиння, а шлях їх уведення (інгаляції чи інстимуляції тощо) - залежно від локалізації та характеру запалення. При гноєрідній флорі проводять бронхоскопічну санацію під наркозом з використанням розчину Рінгера з антибіотиками, бікарбонатом натрію, протеолітичних ферментів, а при гнильному харкотинні - розчину фурациліну (1:5000). Призначають ЛФК, масаж грудної клітки.

Хірургічне лікування рекомендують у II та III стадіях хвороби з урахуванням функції кровообігу, дихання і здійсненням ретельної передопераційної підготовки. Операція можлива навіть при двобічних локалізаціях бронхоек-тазів з деякими проміжками за умов збереження достатнього обсягу (не менше 8-10 сегментів) повноцінної легеневої тканини. Протипоказаннями до неї повинні бути ураження більш як 10 сегментів, серцева недостатність з декомпенсацією кровообігу та дистрофія паренхіматозних органів з порушенням їх функції. Виконують радикальні (лобектомія, пульмонектомія, сег-ментектомія) чи паліативні (пневмотомія, пневмоліз, перев'язування легеневої артерії) операції з урахуванням даних бронхографії, ангіопульмонографії, брон-хоспірометрії та радіоізотопних методів дослідження.

У післяопераційний період важливе значення має правильне дренування плевральної порожнини, спрямоване на максимально швидке і повне розправлення сегментів легенів, що залишилися.

Найбільш частими ускладненнями є ателектаз, пневмонія, емпієма плеври, бронхіальна нориця, кровотеча. їх профілактика багато в чому залежить від повноцінної передопераційної підготовки, обережного оперування і раціонального ведення післяопераційного періоду. Консервативне лікування у частини хворих, яким операція не показана, має характер основного, а у пацієнтів, яким операція рекомендована, - підготовчого. Велике значення в підвищенні ефективності лікування мають кваліфіковане спостереження та санаторно-курортне лікування.

Емпієма плеври

Анатомо-фізіологічні особливості плеври

Плевра — тонка пластинка, яка покриває внутрішню поверхню грудної стінки. Враховуючи схожість її будови і будови серозної оболонки, цей термін інколи вживали також для визначення серозного покриву легеневої паренхіми, діафрагми, органів середостіння. Таким чином, виділяють вісцеральну (легеневу) і парієтальну (діафграмальну, реберну, медіастинальну) плеври. Паріє-тальна і вісцеральна плеври зливаються в ділянці кореня легень і, опускаючись у кардіодіафрагмальний кут, утворюють так звану легеневу зв'язку. Простір між цими плеврами називають плевральною порожниною. У нормі в міжплев-ральній порожнині міститься незначна кількість (2-3 мл) рідини, товщина шару якої складає близько 30 мкм. Дослідження показали, що структура парієталь-ної та вісцеральної плевр, незважаючи на значну складність, має і велику відмінність. У парієтальній плеврі мезотеліальні клітини розміщені безпосередньо на шарі сполучної тканини і складаються з колагенових та еластичних волокон. У вісцеральній плеврі сполучнотканинний шар товстіший, його колагенові та еластичні волокна йдуть перпендикулярно вниз через глибше розташований судинний шар, закінчуються в пограничному шарі та зв'язані з легеневою тканиною. У судинному шарі розміщені лімфатичні судини, вени, артерії і капілярна сітка. Уся поверхня плеври дифузно покрита мікроворсин-ками, більш множинними в нижніх відділах медіастинальної плеври. Мезоте-ліальний покрив плеври має багато функціональних властивостей, при розриві мезотелію дефект закривається новими клітинами, які утворюються в результаті поділу, мезотеліальні клітини трансформуються в макрофаги. Є дані про перетворення мезотеліальних клітин у фібробласти при культивації їх у тканинних культурах.

Рух рідини через плевральну порожнину та умови її накопичення досі не вивчено. Існують різні точки зору на механізм її утворення і всмоктування; продуцентом плевральної рідини вважають вісцеральну плевру, а парієтальна є всмоктувальною структурою і навпаки. Але, як показали спостереження за динамікою зменшення кількості й складу плевральної рідини після пневмоек-томії та плевректомії, і парієтальна, і вісцеральна плеври здатні як продукувати, так і всмоктувати рідину. До сьогодні остаточно не з'ясовано функціональне значення рухомості плевральних листків відносно один одного в різних фазах дихання, оскільки навіть облітерація плевральної порожнини істотно не впливає на показники функції системи дихання і кровообігу, а у деяких тварин плевральна щілина відсутня як така, легені прирощені до внутрішньої поверхні грудної клітки.