Системні хвороби та локалізовані зміни сполучної тканини

Книги / Хвороби шкіри в практиці сімейного лікаря / Інфекційні хвороби / Системні хвороби та локалізовані зміни сполучної тканини

Сторінка 4

- гарячковий синдром, резистентний до антибіотиків та антипіретиків.

Диференційний діагноз

проводять із ревматизмом, сепсисом, дерматитами.

Лікування

системного червоного вовчака залежить від клінічної форми, перебігу хвороби, активності процесу, вираженості вісцеральної патології. Основними препаратами в лікуванні цієї патології є глю-кокортикостероїди. У дуже тяжких випадках рекомендують пульс -терапію (20-30 мг преднізолону на 1 кг маси тіла на добу впродовж 3-5 днів крапельно внутрішньовенно) із наступним тривалим застосуванням помірних доз. В інших випадках дози преднізолону коливаються в межах від 40-80 мг до 200 мг/добу. Після досягнення вираженого клінічного ефекту, нормалізації лабораторних показників дози стероїдів поступово знижують до підтримувальних, які застосовують багато місяців чи років, іноді пожиттєво. В резистентних випадках і у випадках розвитку люпус-нефриту показані імунодепресанти, цитостатики (азатіоприн, циклофосфамід, метотрексат, меркаптопурин та інші). У випадках хронічного перебігу перевагу надають нестероїд-ним протизапальним препаратам (індометацин, вольтарен, напроксен та інші) в комбінації із антималярійними препаратами (делагіл, плак-веніл). Використовують плазмаферез, гемосорбцію, що дозволяє знизити дози ліків. Пеніцилін і стрептоміцин такі хворі переносять погано, і вони можуть загострити процес. У разі необхідності і у випадках розвитку інфекційних ускладнень застосовують нові антибіотики широкого спектра дії (цефалоспорини, фторхінолони тощо). Спостерігали позитивний ефект при системному червоному вовчаку при застосуванні клофазиміну 100 мг/добу 3-4 тижні, гепарину. Хворі підлягають госпіталізації у ревматологічні відділення.

Профілактика.

Первинна профілактика не розроблена. Вторинна — уникнення надмірного УФ-опромінювання.

Системний червоний вовчак, спричинений ліками

Ця форма системного червоного вовчака розвивається виключно у так званих повільних ацетиляторів. У таких людей різні ліки можуть витісняти із ферменту лізилоксидази мідь і таким чином зменшувати її активність, а це важливо, оскільки вона бере участь в утворенні колагену, який становить до 70 % всіх білків організму (волокно колагену живе 150 днів). У хворих спостерігають перехресну реакцію між пре-паратом-індуктором та ядерним антигеном, взаємодію між ліками і ядром клітини. Цей варіант системного червоного вовчака трапляється у 15 разів рідше, ніж спонтанний, а частота виникнення зростає паралельно з дозою вживаних ліків та тривалістю їх вживання.

Ліки, які можуть спричинити розвиток системного червоного вовчака: гідралазин, хлорпромазин, Д-пеніциламін (купреніл), про-ктолол, гідантоїн, прокаїнамід, ізоніазид, сульфаніламіди, антибіотики, гідрохлортіазид, гормональні контрацептиви, протисудомні ліки (фенітоїн, карбамазепін), триметадіол, бета-блокатори.

Критерії діагностики:

- відсутність проявів системного вовчака перед початком вживання ліків, які могли б спровокувати розвиток хвороби;

- інтервал часу (від тижнів до років) між початком вживання ліків і розвитком симптомів хвороби;

- зникнення симптомів хвороби після припинення вживання ліків; Клінічні особливості:

- клінічна симптоматика незначно виражена;

- ревматоїдні прояви: запальні артралгії, рідше — артрит;

- торакальні прояви: перикардити, рідко тампонада серця, моно-або білатеральні плеврити;

- загальні симптоми: астенія, втрата маси тіла, субфебрилітет;

- шкірні симптоми трапляються рідко;

- відсутні неврологічні симптоми;

- ниркові симптоми мають доброякісний перебіг;

- анемія, лейкопенія не постійні.

Лікування.

Кортикостероїдні і протизапальні препарати.

Профілактика.