Сучасні погляди на проблему хірургічного лікування гнійно-запальних захворювань статевих органів у жінок із підвищеним ризиком оперативних втручаньКниги / Вибір оптимальних методів лікування гінекологічних захворювань у жінок, які перебували під впливом малих доз радіації / Сучасні погляди на проблему хірургічного лікування гнійно-запальних захворювань статевих органів у жінок із підвищеним ризиком оперативних втручаньСторінка 1
Етіологічні фактори розвитку гнійно-запальних захворювань жіночих статевих органів
Лікування та профілактика запальних захворювань жіночих статевихорганів становлять важливу проблему охорони здоров’яжінки, а відновлення її репродуктивної функції має велике соціальне значення. Запальні процеси придатків матки займають перше місце в структурі гінекологічної захворюваності. Застосування сучасних антибактеріальних препаратів не привело до покращання статистичних показників. Навпаки, багато авторіввідмічаєзростання тенденції до хронізації запальних процесів зі схильністю до рецидивів, що важко піддаються лікуванню. Це негативно впливає на репродуктивну функцію жінки. За даними літератури, близько 30-40 % хворих із хронічними запальними процесами страждають від безплідності, а 30 % – невиношування вагітності.
Пусковим механізмом розвитку запальних процесів внутрішніх геніталій виступає мікробний фактор.
При хронічних запальних процесах у придатках матки найчастіше виявляються не моноінфекції, а переважно мікробні асоціації у різному поєднанні. Клінічна симптоматика захворювань змішаної етіології залежить від терміну та послідовності нашарування інфекції. Причиною формування мікст-інфекції є неефективність антибактеріальної терапії, неправильно підібраний препарат, доза, режимприймання. При запальних процесах матки і придатків виділяють близько 20 різноманітних мікроорганізмів. Більшість авторів вважає, що основними збудниками гострих запальних процесів матки та придатків єгонококи та хламідії. Поєднання хламідій із гонококом відмічається у 33,7 % пацієнток, із трихомонадою – 31,3 %, уреаплазмою – 19,1 %, хламідійно-кандидозна інфекція зустрічається у 9 %. У маткових трубах таперитонеальній рідині найчастіше вияляють Neisseria gonorrhoeae, Chlamydia trahomatis, ендогенні аероби та анаероби; значно рідше генітальну мікоплазму, вірус герпесу. Очевидно, що один із цих агентів може бути пусковим механізмом, змінюючи функціонуваннялокальних імуннихфакторів, готуючисприятливий ґрунт для подальшого інфікування іншими мікроорганізмами. Найбільш небезпечні асоціати, в яких присутня трихомонада, тому що в ній тривалий час у життєздатному стані підтримуються мікроорганізми, захищені відімунних факторівта антибактеріальних препаратів. Крім того, трихомонада здатна переносити збудників у глибину епітелію та, можливо, що у кров’яне і лімфатичне русло. Постає питання, чи антибіотики широкого спектра дії, які часто призначаються, охоплюють саме той спектр мікробних асоціацій, що виділяється сьогодні, якимшляхомвводитипрепарати, враховуючиглибинупроникнення інфекційного агента в тканини.
Інфекція уражає спочатку нижні відділи геніталій. У вагіні існують достатньо надійні механізми захисту – мікробіоценоз, забезпечення локального імунітету, як клітинного, так і гуморального. Цервікальний слиз, багатий на антимікробні субстанції, також здатний створювати механічну перепону. В умовах тривалого перебування підвпливоммалих доз радіації механізми місцевого імунного захисту можутьпорушуватися. Висхідна інфекція частіше всього поширюється каналікулярно (висхідним шляхом), лімфогенно, особливо хламідійна інфекція з розвитком пельвіоперитонітів, та гематогенно.
Ураження верхніх відділів статевого тракту при гнійно-запальних захворюваннях органів малого таза характеризується спочатку інфікуванням клітин ендосальпінкса, які вистеляють маткові труби, наслідком чого є порушення нормальної структури труб на макро-і мікрорівні. Навіть незначний процес може призводити до функціональних порушень. В умовах зниження імунітету, що є наслідком тривалої дії малих доз радіації, при мікст-інфекції виникає значне запалення, в яке втягуються інтраперитонеальні структури, і веде до утворення тубооваріальних абсцесів, що викликає повне зруйнування нормальної структури і функції тазових репродуктивних органів і загрожує пацієнткам радикальними операціями з можливою втратою специфічних функцій жіночого організму.