Загальна патологія і шкіраСторінка 7
У хворих на хронічний мієлолейкоз
шкірну висипку спостерігають рідко. Неспецифічна висипка: геморагії, уртикарні елементи, папули, пруригінозні вузлики, геморагічні везикули, фолікуліти, фурункули. Найбільшу кількість висипки спостерігають в пізніх періодах хвороби. В окремих випадках може розвинутись еритродермія, яка супроводжується сильною сверблячкою. Специфічні ураженя шкіри теж розвиваються у пізній період хвороби у вигляді специфічних інфільтратів і вузлів, що є поганою прогностичною ознакою. Ці утворення можуть бути поодинокими чи множинними, у вигляді неболю-чих плоских інфільтратів або пухлин щільної консистенції лівідно-чер-воного, іноді синьо-червоного кольору, які розпадаються рідко з утворенням виразок. На обличчі інфільтрати можуть нагадувати ди-скоїдний червоний вовчак.
Хронічний лейкоз
теж може супроводжуватись ураженням шкіри. Їх поділяють на неспецифічні і специфічні. З клінічного погляду виділяють сверблячку, свербець, лімфатичну еритродермію, пухлини та інфільтрати, лейкемічні екзантеми, лімфаденічний пойкілоде-рматоміозит. Свербіж шкіри може бути раннім провісником цієї хвороби ще до збільшення лімфатичних вузлів. Вона буває постійною чи періодичною і посилюється в період збільшення лімфовузлів. На місцях розчухів можливий розвиток фолікулітів, фурункулів. На сверблячих ділянках шкіри можуть з' являтись міліарні папули іноді із везикулами на верхівці, згодом — кірочки і рубчики внаслідок глибоких розчухів. У випадках тривалої сверблячки розвиваються ділянки лі-хеніфікації. Можуть виникати плями, уртикарні елементи, дифузна еритема, везикули, пустули, бульозні елементи.
Для лейкемічної еритродермії
характерні: клінічна картина ураження шкіри, типова для ексфоліативної еритродермії; генералізова-на аденопатія; стійкий тривалий перебіг; інтенсивна сверблячка, мерзлякуватість, біль; субфебрильна температура тіла; диспепсія; зміни морфологічного складу крові і кісткового мозку. Розвитку лей-кемічної еритродермії часто передує тривалий свербіж шкіри. Спочатку окремі ділянки шкіри, а згодом і вся шкіра стає вишневою із бурим відтінком, поступово потовщується аж до розвитку значної ін -фільтрації, яка заважає рухам у суглобах. На тлі такої зміненої шкіри можуть формуватись темно-червоні бляшки різних розмірів, розчухи, кірочки, везикули, мокнучі ділянки. Відносно часто у цієї категорії хворих спостерігають розвиток вузлів. На висоті свого розвитку вони мають мідно-червоний, коричневий, фіолетовий, жовтуватий, бурий колір, гладеньку блискучу поверхню, на якій можна побачити телеан-гіектазії. Ці вузли рухомі, неболючі, чітко відмежовані, круглі, часто м'якої, пастозної консистенції, рідше щільні, поодинокі, згруповані чи множинні із частою локалізацією на лобі, носі, щоках, повіках. Вузли схильні до симетричного розміщення.
Лейкемічні вузли та інфільтрати
слід диференціювати із еозинофільною гранульомою обличчя, доброякісним лімфаденозом шкіри, злоякісною плазмоцитомою шкіри, грибоподібним мікозом, псевдосаркомою Капоші, вузлуватим мастоцитозом, вузлуватим ксантоматозом і саркоїдозом, саркомою шкіри, туберкульозним вовчаком.
Еритремія
характеризується нападами виснажливого свербежу шкіри, що виникає вночі або вдень при зволоженні шкіри, а також вазомоторними порушеннями у вигляді еритромелалгії — нападів почервоніння і пекучого болю в дистальних відділах кінцівок. В розгорнутій стадії хвороби, що триває 10-15 років, спостерігають виражене вишнево-червоне забарвлення шкіри і слизових оболонок, особливо на обличчі, губах, вушних раковинах, долонях, язику і піднебінні. В результаті тромбозів може виникнути гангрена пальців на руках і ногах, розвиваються трофічні виразки на нижніх кінцівках. Іноді спостерігають пурпуру на шкірі, неспецифічні еритемно-сквамозні вогнища, везикули, пустули, які залишають атрофію, телеангіектазії, фігурні елементи, що нагадують багатоформну еритему і супроводжуються сильною сверблячкою.
Симптом Купермана:
на місці переходу твердого піднебіння в м' яке видно виразну кольорову межу.
Симптом «кролячих очей»:
гіперемія кон'юнктив, судинна сітка яких розширена і переповнена кров'ю.
У хворих на перніціозну анемію
шкіра і слизові оболонки бліді, а у випадках дуже вираженої анемії шкіра і кон' юнктиви мають лимонно-жовтий відтінок. Поверхня язика часто гладенька і атрофічна, але