Загальна патологія і шкіраСторінка 2
Невротичні екскоріації
спостерігають у вигляді невротичних «вугрів», найчастіше на обличчі у молодих жінок. Можливі невротичні екскоріації на грудях і розгинальних поверхнях кінцівок, сідницях.
Артефіційний хейліт
розвивається у психопатів при травмуванні губ руками, зубами, смоктальними рухами, постійним облизуванням. Такі хейліти характеризуються сухістю губ, лущенням, утворенням тріщин, кірочок. Перебіг цих хейлітів погіршується під впливом стресових ситуацій і поліпшується при лікуванні малими транквілізаторами. У випадках тривалого перебігу хейлітів слід виключати атопію (атопічний хейліт), контактну сенсибілізацію, зокрема до харчових алергенів, самоушкодженнями тощо.
Трихотиломанія
— нестримне бажання висмикувати волосся — проявляється ділянками порідіння волосся або облисінням на волосистій частині голови, бровах, віях. Волосся частково висмикнене, обламане на різних рівнях. Шкіра у вогнищах не змінена. Частіше трапляється у дітей, але можуть хворіти і дорослі. Висмикування волосся здійснюється несвідомо, а в окремих випадках спеціально, але ретельно приховується від стороннього ока. Цей стан слід диференціювати із вогнищевим випаданням волосся, грибковими хворобами (трихофітія, мікроспорія), псевдопеладою.
У хворих із такими патологічними станами спостерігають невротичні симптоми: скарги на головний біль, поганий сон, зниження працездатності, дратівливість, швидку втому.
В ідеальних випадках діагноз патомімії
правочинний, коли вдається викрити хворого, який ушкоджує себе, або досягти його зізнання. Головним у діагностичному процесі є клінічне спостереження, анамнез, спостереження за поведінкою хворого, диференційна діагностика з ідіопатичними хворобами шкіри. Правильний діагноз підтверджують також позитивними результатами лікування із застосу -ванням психотропних препаратів, гіпнозу, а також засобів, які заважають заподіянню травм (цинк-желатинові пов'язки, гоління голови, накладання лейкопластирних пов'язок тощо).
Треба також зазначити, що самоушкодження шкіри, які виникають на грунті органічного ураження мозку, мають надзвичайно тривалий перебіг і не піддаються лікуванню.
Синдром тактильного галюцинозу
(екбом-синдром, синдром неспокійних ніг) описав уперше шведський дерматолог Екбом у 1938 році. Це психічна патологія, яка, однак, рідко трапляється у практиці психіатрів, оскільки хворі, які не мають критичного ставлення до свого стану, звичайно звертаються до дерматологів. Хвороба характеризується значною тривалістю і резистентністю до терапії. Частіше хворіють жінки віком за 40 років, однак хвороба трапляється і у чоловіків. Вважають, що в основі цієї патології — ураження мозку судинного чи токсичного генезу. Цей синдром може траплятись і при ендогенних психозах, в клініці іпохондричної форми шизофренії, у депресивній фазі маніакально-депресивного психозу.
У хворих спостерігають численні тактильні галюцинації на тлі ясної притомності і формально правильного орієнтування за відсутності зорових і слухових галюцинацій. Хворі відчувають повзання по шкірі або під шкірою якихось живих істот, які вони називають комахами, мухами, блохами, мурашками, кліщами, дрібними черв' яками. Хворі повідомляють, що ці живі істоти розмножуються, вгризаються в шкіру. В окремих хворих ці відчуття супроводжуються інтенсивною сверблячкою, яка призводить до значних розчухів. З метою видалення паразитів хворі видирають їх нігтями, вирізають ножицями або лезом кусочки шкіри з метою механічного видалення цих істот або одержання матеріалу для проведення аналізів, іноді змащують кислотами, щоб убити паразитів. Галюцинаторні відчуття бувають генералі-зованими, рідше мають обмежений характер у ділянці голови, обличчя, тулуба, статевих органів, слизових оболонок порожнини рота, кон' ю-нктиви, уретри, піхви, кишок. Окремі хворі настільки переконані в об' єктивному існуванні паразитів, що ідеально описують зовнішні ознаки «збудника», підкреслюючи його велику рухливість і труднощі у виявленні. Лікарям такі хворі приносять кусочки шкіри, кров'янисті кірочки із волоссям як об'єкти, в яких при детальному огляді лікар має виявити паразитів. Такі хворі також скаржаться на неприємний запах і липучість шкіри в ті періоди, коли збудники активізуються і «масово з'являються на шкірі». Рідко поведінка хворих змінюється: вони тривалий час перуть білизну, кип'ятять її, часто миються, натирають шкіру різними розчинами, завдають собі численних ушкоджень, ніби витягуючи звідти комах. Щоб не передавати своєї хвороби іншим, хворі іноді звільняються з роботи, довго не виходять з квартири. Вони відвідують десятки лікарів, вимагаючи обстежень з метою виявлення паразитів, а також «сильних» методів лікування, самі підвищують собі дози призначених ліків. Спроби переконати хворих на основі результатів повторних досліджень у відсутності в них паразитарної хвороби викликають негативну, а то й ворожу реакцію, що іноді призводить до ще більшої замкнутості хворих.