ГеморойСторінка 3
Геморой може виникати у хворих з декомпенсацією серцевої діяльності, яка супроводжується загальними застійними явищами (набряками, зокрема у венах анального каналу). Під впливом функціональних порушень акту дефекації (70,6 %), вагітності (26,6 %), зловживання гострою їжею та алкоголем (18 %), важкої фізичної праці (16,4 %) має місце дисфункція артеріовенозних анастомозів, які розташовані між венами слизової оболонки та кавернозними венами, що призводить до посилення припливу до них артеріальної крові. Вени розширюються, набухають, а при довготривалій дії негативних моментів гіперп-лазується кавернозна тканина і виникає клінічний симптомокомплекс геморою
Гемороїдальна кровотеча виникає внаслідок пошкодження малих стоншених вен слизової оболонки або поверхнево розміщених кавернозних вен. Артеріальний тип кровотечі зумовлений заповненням печеристих лакун артеріальною кров'ю через артеріовенозні анастомози. Частіше на геморой хворіють у віці 30-50 років (56,6 %). Жінки хворіють рідше, ніж чоловіки: 39,9 і 60,4 % відповідно. Очевидно, це пов'язано з тим, що венозна кров відтікає у вени матки, якщо вона розміщена не в задньому загині.
Вважають, що для розвитку геморою мають значення анатомічні особливості венозних сплетень прямої кишки, будова стінки вен, які легко розширюються під впливом багатьох причин, що призводять до застою крові, утворення каверн, складовою частиною яких можуть бути розгалуження артерій, наявність кавернозної тканини.
Серед причин, які сприяють застою крові у венозних сплетеннях прямої кишки, перш за все слід виділити порушення акту дефекації, вагітність, професію, зловживання алкоголем.
Клініка
Термін "геморой" (Иаетоггпоіз) утворений від грецьких слів "ігаета" -кров та "гігео-іегу" - кровотеча.
Про це захворювання знали у глибокій давнині. У книжці "Нейцзін", виданій у Китаї 2000 років тому, описащ' причини виникнення геморою. Захворювання було відоме у Вавілонській імперії, Єгипті. У XX столітті до нашої ери імена відомих лікарів, які лікували геморой, внесли до кодексу "Хаму-ралі". Знали про геморой і давні євреї.
У УІ-У століттях до нашої ери у Франції геморой називали хворобою святого Фіактра або святого Антонія.
У творах великого вченого давнього світу Гіппократа (460-370 рр. до н. е.) окремі розділи присвячено цьому захворюванню. Він запропонував термін "геморой" для визначення кровотечі із заднього проходу. В його працях знаходимо детальний опис симптомів захворювання.
Клініка геморою визначається стадією його розвитку та наявністю ускладнень. Від цього залежать скарги хворого. Частіше він відмічає свербіж у ділянці заднього проходу, відчуття дискомфорту, випадання вузлів, біль різної інтенсивності, особливо після акту дефекації, кровотечі від кількох крапель крові після випорожнення до виливання цівкою. Залежно від інтенсивності й тривалості кровотечі розвиваються симптоми анемії. Більшість дослідників виділяє три клінічні стадії захворювання. У першій стадії скарг мало: свербіж, дискомфорт у ділянці заднього проходу, кровотечі. Шкіра періанальної ділянки дещо гіперемована, вузли не випадають. При пальцевому дослідженні гемороїдальні вузли через м'яку консистенцію чітко не пальпуються.
У другій стадії свербіж посилюється при сидінні й ходьбі. З'являється біль, при акті дефекації випадають гемороїдальні вузли, які вправляються самостійно або хворим, виникає кровотеча. При пальцевому дослідженні прямої кишки визначається симптом анального стискання, пальпуються фіброзно змінені гемороїдальні вузли.
У третій стадії хворі відмічають стійкий свербіж, посилюються больові відчуття, кровотечі. Гемороїдальні вузли випадають не лише при акті дефекації, а й при ходьбі, фізичному напруженні й після вправлення не утримуються на місці. Навколо анального отвору виникає дерматит. При пальцевому дослідженні визначаються щільні, болючі вузли.