Захворювання придатків шкіри

Книги / Хвороби шкіри в практиці сімейного лікаря / Інфекційні хвороби / Захворювання придатків шкіри

Сторінка 12

5. Розацеа-лімфедема:

на тлі змін, характерних для розацеа, розвивається персистуючий набряк обличчя, при натискуванні ямка не утворюється, згодом — фіброз на тлі хронічного запалення та лімфо-стазу.

Лікування,

як розацеа.

ПЕРІОРАЛЬНИЙ ДЕРМАТИТ (DERMATITIS PERIORALIS)

Етіологія

достеменно не з'ясована. Хворіють переважно жінки. Сприяючими чинниками можуть бути косметичні засоби, тривале застосування фторованих стероїдних мазей, інвазія фузобактеріями, дисфункція шлунково-кишкового тракту тощо.

Клініка.

Як засвідчує сама назва, найчастіше висипка локалізується навколо рота, рідко — на переніссі, повіках (періорбітальний дерматит). Висипка симетрична. Вогнищева або дифузна еритема рожевого кольору, іноді з вишневим відтінком, на тлі якої виникають згруповані блискучі міліарні запальні папули, мікровезикули, мікропсевдопустули, не пов'язані з фолікулами. Лущення і сверблячки немає, вони можуть виникнути в процесі нераціональної місцевої терапії (фото 104).

Перебіг

хронічний.

Диференційний діагноз

— із розацеа. На відміну від розацеа, у хворих на періоральний дерматит немає телеангіектазій, справжньої пустулізації, вузлів, навколо червоної облямівки губ — вузька смужка неураженої шкіри.

Лікування.

Тетрациклінові антибіотики, метронідазол, тинідазол, як при розацеа.

Місцево: кріотерапія, метрогіл-желе, пасти з нафталаном, сіркою, протипоказані фторовані стероїдні мазі.

Прогноз

сприятливий, за умови раціональної терапії настає повне одужання.

ГІДРАДЕНІТ ГНІЙНИЙ (HIDRADENITIS PURULENTA)

Це гнійне запалення апокринових потових залоз, тому діти до періоду статевого дозрівання не хворіють на гідраденіт, оскільки ці залози у них ще не функціонують. У похилому віці трапляється рідко, тому що апокринові залози зазнають інволюції.

Етіологія і патогенез

не відомі. Сприяючі чинники: посилене потовиділення, недотримання гігієнічного режиму, послаблення резистентності організму, ожиріння, спадкова схильність, вторинна бактерійна інфекція (стафілококи, стрептококи, протеус, псевдомонас).

Клініка.

Характерна локалізація — під пахвами, навколо сосків грудей, пупка, в ділянці статевих органів, промежини, заднього проходу, тобто там, де є апокринові потові залози. Розвиток — повільний, з'являється невеличкий запальний болючий вузол, який збільшується до 12 см, шкіра над ним червона, при пальпації виникає значна болючість, вузли можуть зливатися у конгломерати. Згодом вузли розм'якшуються в центрі, з' являється флуктуація, вони прориваються з утворенням но-риць і виділенням густого гною. Після очищення від гною нориці закриваються, формується рубець. У випадках значної кількості вузлів розвивається гарячка із порушенням загального стану (фото 8). Диференційний діагноз

— із фурункулом, карбункулом, лімфаденітом.

Перебіг.

Процес схильний до затяжного перебігу, рецидивів, двобічного ураження під пахвами.

Лікування.

Перевагу надають загальній терапії (антибіотики, сульфаніламіди впродовж 5-10 днів), у випадках порушення загального стану

дози збільшують і антибіотики вводять внутрішньом'язово. У стадії флуктуації рекомендують хірургічний розтин. В хронічних випадках хворих обстежують на наявність цукрового діабету і додають патогенетичну терапію: імуномодулятори та імуностимулятори (тималін, ти-моген, левамізол), біостимулятори, антистафілококовий гаммаглобулін, переливання антистафілококової плазми, вітаміни С, В6, А, які стимулюють фагоцитоз та імунологічну реактивність, антибіотики комбінують із стероїдами. Місцеве лікування, як фурункула.