Окремі форми непрохідності кишечника

Книги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Гостра непрохідність кишечника / Окремі форми непрохідності кишечника

Сторінка 4

Етіологія і патогенез

Інвагінація кишечника виникає частіше в перистальтичному напрямку (низхідна інвагінація), рідше - в антиперистальтичному (ретроградна). У запущених випадках інвагінат може досягти ампули прямої кишки і випасти через анальний отвір (випадання інвагінату).

У виникненні інвагінату важливе значення мають анатомо-фізіологічні особливості кишечника (тупий ілеоцекальний кут, рухома, з великою ампулою сліпа кишка, подовжена брижа, вади розвитку баугінієвої заслінки, співвідношення просвіту тонкої та товстої кишок), а також запальні процеси в стінці кишки, пухлини, гематоми, глистна інвазія, сторонні тіла, неправильне харчування. У дорослих появі інвагінації в більшості випадків сприяють фактори місцевого порядку, пухлини, запальні інфільтрати, а у дітей - порушення нервової регуляції моторики кишечника.

Клініка і діагностика

Захворювання перебігає за типом странгуляційної непрохідності, оскільки при стисненні брижі спостерігається порушення кровобігу в ній. При незначному стисненні - за типом обтурації. Особливо важко перебігає інвагінація у дітей.

За клінічним перебігом розрізняють гостру, підгостру та надгостру форми захворювання.

Розпочинається сильним переймоподібним болем у животі, що поступово набуває постійного характеру. Має місце блювання, яке на початку захворювання має рефлекторний характер і зустрічається частіше у хворих з більш високим інвагінатом. Спостерігається затримка випорожнень та газів, а в окремих випадках - кров'янисті виділення із заднього проходу (симптом Крювеллє).

Іноді кров'янисті виділення виявляють при пальцевому ректальному дослідженні, а в інших випадках - після клізми у вигляді слизово-кров'янистих виділень. При товстокишкових інвагінаціях спостерігаються тенезми.

Живіт помірно здутий, м'який при пальпації, напруження м'язів черевної стінки відсутнє (симптом Аіару).

У багатьох хворих у черевній порожнині пальпують еластичне, дещо рухоме, пухлиноподібне новоутворення, що є одним із основних симптомів і зустрічається у 70-80 % осіб. Характерною ознакою є посилений біль та тенезми при пальпації (симптом Руша). При динамічному спостереженні можливе переміщення інвагінату. Ректальне дослідження дозволяє визначити "не-замкнутість" або розслаблення заднього проходу, наявність кров'янистих виділень, а також пропальпувати випадання в пряму кишку інвагінату. Рентгенологічно при наявності інвагінату в товстій кишці визначається дефект наповнення, який має форму кокарди, двозубця або тризубця.

Лікування

Використання консервативного методу можливе лише в ранніх стадіях розвитку сліпокишково-ободових та низхідних товстокишкових інвагінатів. Для їх розправлення не досить часто вводять барій або повітря через пряму кишку під рентгенологічним контролем. Однак ця методика не виключає можливості розриву кишки.

Головним методом лікування є хірургічний, суть якого полягає в лапаротомії, ревізії черевної порожнини та усуненні інвагінації. З цією метою використовують дезінвагінацію або резекцію кишки. Найбільш простим методом є дезінвагінація, при якій, натискаючи на головку інвагінату, поступово виводять залучену в нього ділянку кишки.

При безуспішній дезінвагінації або нежиттєздатній кишці показана її резекція в межах здорових тканин з накладанням анастомозу "кінець у кінець".

У запущених випадках товстокишкової інвагінації, коли некротично змінений інвагінат знаходиться глибоко в малому тазу або випадає через задній прохід, можлива резекція кишки з видаленням інвагінату через задній прохід. Летальність після операції з приводу інвагінації складає 5-14 %.

Обтураційна непрохідність кишечника

виникає внаслідок повного або часткового закупорення просвіту кишки без порушень кровобігу в брижі.

Одним з її варіантів є гостра непрохідність, спричинена стисненням нижньої горизонтальної гілки дванадцятипалої кишки верхньою брижовою артерією. Закриття просвіту кишки може зумовлюватись пухлиною, рубцевим стенозом кишки, наявністю в її просвіті жовчного каменя, копролітів, кишкових паразитів, стисненням кишки ззовні пухлиною, інфільтратами. У більшості випадків причиною обтураційної непрохідності є пухлини, які локалізуються в товстій кишці (частіше сигмоподібній).