Теоретичні основи та практичне використання ендолімфатичної медикаментозної терапії у хворих із гнійно-запальними захворюваннями придатків матки

Книги / Вибір оптимальних методів лікування гінекологічних захворювань у жінок, які перебували під впливом малих доз радіації / Теоретичні основи та практичне використання ендолімфатичної медикаментозної терапії у хворих із гнійно-запальними захворюваннями придатків матки

Сторінка 1

Теоретичні основи використання ендолімфатичної медикаментозної терапії

Клінічний досвід показав, що внутрішньом’язовий, внутрішньовенний, внутрішньоартеріальний та інші відомі шляхи введення антибіотиків при прогресуючому перебігу запальних захворювань придатків матки не завжди попереджують розвиток гнійних ускладнень (Э.К. Айламазян, 1991).

Лімфатична система відіграє значну роль у патогенезі запальних процесів. В останні роки були зроблені спроби впливу на основні ланки патологічного процесу через лімфатичні шляхи. Деякі автори наголошували назначномунадходженнітоксичних продуктів улімфу при експериментальному гострому запальному процесі і доцільності зовнішнього дренування грудної лімфатичної протоки у хворих із гнійними процесами і вираженою інтоксикацією.

На думку деяких авторів, зовнішнє дренування грудної лімфатичної протоки є патогенетично обумовленим ефективним методом детоксикації організму при гострому гнійному процесі з вираженою інтоксикацією. За зміною біохімічних параметрів лімфи можна судити про ступінь важкості перебігу патологічного процесу, прогнозувати перебігу захворювання.

Видалення з лімфи активних протеолітичних ферментів і токсичних продуктів метаболізму при гострому гнійному процесі сприяє ліквідації ензимної токсемії, ендогенної інтоксикації, що є перевагою, а одночасна втрата з лімфою великої кількості білка й електролітів – недоліком цього методу. Тривале витікання лімфи викликає порушення обмінних процесів ізнижує імунобіологічну реактивність організму. Запропоновано проводити лімфосорбцію з наступною її реінфузією, щоб компенсувати втратузлімфоювказанихінгредієнтів. Реінфузія такої лімфи до певного значення відновлює втрату білків, жирів, вуглеводів і електролітів, одночасно підсилюючи систему, що інгібує протеолітичні ферменти.

З наведених літературних даних можна стверджувати, що зовнішнє дренування грудної лімфатичної протоки з метою відведення токсичної лімфи, лімфоплазмосорбція є сучасними, патогенетично обумовленими методами, які спрямовані на ліквідацію ендогенної інтоксикації організму при гострому йобширному гнійному процесі. Однакцейметодвиправданийлишедляокремиххворих, уяких гнійні процеси придатківматкиускладнені перитонітомізважкимклінічним перебігом. Саме тому надзвичайно актуальним залишається питання пошуку нових методів та засобів, спрямованих не лише на ліквідацію токсемії, а й на пригнічення запального процесу в придатках матки.

Виходячи з особливостей порушень у лімфатичній системі, які обумовлюють прогресування гострого гнійного процесу, євсі підстави вважатидоцільним підсилення антибактеріальної та антиоксидантної дії медикаментозних препаратів на патогенетичні ланки захворювання через лімфатичні шляхи. Можливість підсилення впливу медикаментів шляхом ендолімфатичного введення антиферментних препаратів можна пояснити таким чином. Оскільки встановлено, що при гнійному процесі через лімфатичні шляхи поширюються як мікроорганізми, так і токсини, то природно перш за все проводити антибактеріальну та антиоксидантну терапію в лімфатичному руслі. Це досягається лише введенням препаратів у периферичні лімфатичні судини, оскільки через них здійснюється транспорт недоокиснених продуктів обміну з міжклітинного простору в кров.