Холера (cholera)

Матеріали / Холера (cholera)

Сторінка 2

завдовжки, 0,2—0,3 мкм завтовшки; дуже рухливі, монотрихи, не утворюють спор і капсул, грамнегативні. Добре ростуть на простих лужних середовищах при температурі від 10 до 40 °С. На щільних живильних середовищах утворюють прозорі, що мають блакитний відтінок, опуклі, дисковидні колонії. Холерні вібріони по-різному ферментують дисахариди. За властивістю ферментувати сахарозу, арабінозу, манозу Хейберг поділив усі вібріони на 8 хемоварів, хо­лерні вібріони належать до 1-го хемовару: сахароза ( + ), арабіно-за (—), маноза ( + ).

Холерні вібріони здатні продукувати термостабільний ендоток­син, термолабільний екзотоксин (холероген) з сильною ентеротоксичною дією, а також фібринолізин, гіалуронідазу, колагеназу, нейрамінідазу та інші ферменти.

Збудники холери мають типоспецифічний термостабільний О-антиген і груповий термолабільний Н-антиген (джгутиковий). За О-антигеном холерні вібріони поділяють на 3 серологічні типи: Огава, Інаба і Гікошима. За відношенням до холерних фагів віб­ріони поділяють на 5 основних фаготипів: А, В, С, D, Е.

У хворих на гострі кишкові інфекції, вібріоносіїв; а також зі стічних вод відкритих водоймищ виділяють НАГ-вібріони (неаглютинабільні), які не аглютинуються полівалентною холерною О-сиро-ваткою, не відрізняються за морфологічними, культуральними та ферментативними властивостями від холерних вібріонів, мають однаковий з ними Н-антиген, але належать до різних О-груп. До­слідження, проведені останнім часом, вимагають перегляду точки зору щодо природи НАГ-вібріонів. Ймовірно, що феномен неаглютинабільності є тимчасово набутою ознакою будь-якого біовару хо­лерних вібріонів внаслідок їх тривалого перебування і розмножен­ня за несприятливих умов зовнішнього середовища. Вважають, що після повернення в сприятливі умови ці вібріони здатні поновлю­вати свої попередні (у тому числі патогенні) властивості.

Холерні вібріони порівняно стійкі до факторів зовнішнього се­редовища, особливо біовар Ель-Тор. Вони довго зберігають життє­здатність у воді, грунті, стічних водах каналізації, в пляжному піс­ку, морській воді, на продуктах (протягом 1—4 місяців), у фека­ліях без висихання — до 2 років. За певних умов вони можуть роз­множуватися навіть у водоймах, мулі. Усі вібріони малостійкі до дії прямого сонячного світла, висушування. При температурі 80 °С вони гинуть протягом 5 хв, досить чутливі до дії дезинфікуючих засобів.

Важливою особливістю всіх вібріонів є їхня висока чутливість до кислот. Так, хлороводнева (соляна) кислота навіть у розведен­ні 1 : 10000 діє на них згубно.

Епідеміологія. Холера — типовий антропоноз. Джерелом інфек­ції є хворі люди і бактеріоносії. Хворі виділяють збудника з фекаліями і блювотними масами у будь-якому періоді хвороби; в 1 мл рідких фекалій міститься 107—1010 вібріонів. Проте більш небез­печними в епідеміологічному відношенні є хворі на легкі, стерті форми холери, і «здорові» носії, контакти з якими не обмежую­ться. Реконвалесценти та вібріоносії після перенесеної хвороби, спричиненої класичним біоваром збудника, можуть виділяти віб­ріони від 2—3 тижнів до 2 місяців (рідко до 1—2 років). Носійство вібріонів Ель-Гор триває 5—7 років. У середньому носійство серед реконвалесцентів при холері Ель-Тор становить ЗО—50 %, тоді як при класичній — не перевищує 20%. В осередку холери відношення хворих до носіїв становить 1 : 10—20, а при холері Ель-Тор — 1 : 20—40.

Механізм зараження холерою фекально-оральний, збудник потрапляє в організм найчастіше через воду, рідше через продукти харчування чи контактно-побутовим шляхом.