Холера (cholera)Матеріали / Холера (cholera)Сторінка 10
Для парентеральної регідратації використовують сольові розчини. «Квартасіль» містить натрію хлориду — 4,75 г, калію хлориду— 1,5, натрію ацетату — 2,6, натрію гідрокарбонату— 1 г на 1 л води для ін'єкцій; розчин Філіпса № 1 («Трисіль») — натрію хлориду— 5 г, натрію гідрокарбонату — 4, калію хлориду—1 г на 1 л води для ін'єкцій; розчин Філіпса № 2 при нормальних показниках калію в плазмі крові — натрію хлориду — 6г, натрію гідрокарбонату — 4 г на 1 л води. Крім наведених розчинів можна застосовувати «Ацесіль», «Хлосіль», «Лактосіль».
Велике значення має швидкість введення розчинів. Так, у разі зневоднення III—ІV ступеня протягом перших 20—ЗО хв первинної регідратації 2—3 л розчину вводиться струминно із швидкістю 100 мл/хв, протягом наступних ЗО—40 хв — по 50 мл/хв (1,5—2 л), в останні 40—50 хв — по 25 мл/хв (1,5 л). Побоювання щодо небезпеки швидкого введення ізотонічних сольових розчинів перебільшені. Досвід свідчить, що саме швидка регідратація сприяє нормалізації гемодинаміки. Підшкірне введення розчинів хворим на холеру недоцільне і тепер не застосовується. Необхідною умовою проведення регідратаційної терапії є контроль за температурою застосованих розчинів (38—40°С).
Хворим із зневодненням І, а іноді й II ступеня можливо проводити регідратацію перорально. З цією метою використовують «Ораліт» («Глюкосолан») такого складу: натрію хлориду — 3,5 г, натрію гідрокарбонату — 2,5, калію хлориду— 1,5, глюкози — 20г на 1 л перевареної питної води. Можна застосовувати також «Регідрон», «Гастроліт» та ін. Рекомендується наважки солей і глюкози розчиняти у воді з температурою 40—42 °С безпосередньо перед вживанням. У разі повторного блювання слід утримуватися від пероральної регідратації і вводити парентерально (внутрішньовенне) полііонні розчини.
Струминне вливання розчинів можна припинити лише після нормалізації пульсу, артеріального тиску, температури тіла. Критерієм також є усунення гіповолемії, згущення крові, ацидозу.
По закінченні первинної регідратації продовжують компенсаторну регідратацію (другий етап). Корекція втрати рідини та метаболічних порушень проводиться з урахуванням досліджуваних у динаміці (кожні 4—6 год.) показників гомеостазу, кількості фекалій та блювотних мас. У тяжких випадках корекція продовжується протягом кількох діб. З метою компенсаторної регідратації застосовують наведені вище ізотонічні розчини, які найчастіше вводять внутрішньовенно (краплинне).
Регідратаційну терапію можна припиняти лише за умов значного зменшення об'єму фекалій, відсутності блювання і переважання кількості сечі над кількістю фекалій протягом останніх 6 — 12 год. Загальна кількість сольових розчинів, що використовуються для регідратації, може досягати 100 —500 мл/кг і більше.
У дітей регідратація також проводиться сольовими розчинами, але, як правило, з доданням 20 г глюкози на 1 л розчину. Дітям віком до 2 років дозволяється вводити внутрішньовенно краплинно струминної) до 40 % визначеної шляхом розрахунку кількості розчину протягом години, а вся первинна регідратація має проводитися повільніше (протягом 5—8 год).
Застосування серцевих глікозидів під час лікування хворих з декомпенсованим зневодненням протипоказане, оскільки пресорні аміни поглиблюють порушення мікроциркуляції, сприяють розвитку недостатності нирок.
У комплексній терапії хворих на холеру застосовують антибіотики. При цьому слід дотримуватися принципів антибіотикотерапії: 1) призначення антибіотика після отримання матеріалу для бактеріологічного дослідження; 2) безперервність прийому препарату (включаючи нічні години); 3) парентеральне введення, а після припинення блювання — пероральне; 4) визначення чутливості збудника до антибіотиків.