Запальні захворювання щитоподібної залози

Книги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Захворювання щитоподібної залози / Запальні захворювання щитоподібної залози

Сторінка 5

Максимальне видалення антигеннозміненої тканини щитоподібної залози сприяє нормалізації функціонування імунної системи організму. Після операції хворі на автоімунний тиреоїдит тривалий час (а після тиреоїдектомії -довічно) повинні отримувати замісну терапію тиреоїдними гормонами. Оптимальну дозу препарату визначають індивідуально під час динамічного спостереження за хворими.

ТИРЕОЇДИТ РІДЕЛЯ

Захворювання, описане Ріделем у 1896 році (синоніми - фіброзний тире-оїдит, зоб Ріделя, хронічний інвазивний тиреоїдит), є найбільш рідкісною патологією щитоподібної залози і зустрічається головним чином у жінок середнього віку.

Етіологія і патогенез

Зоб Ріделя - захворювання нез'ясованої етіології, при якому паренхіма щитоподібної залози заміщується фіброзною тканиною. Припущення, що фіброзний тиреоїдит є стадією автоімунного тиреоїдиту, не знайшло належного підтвердження, як і теорія інфекційного походження.

Патоморфологія

Макроскопічно щитоподібна залоза збільшена, дуже щільна ("залізна"), при вираженому процесі кільцем охоплює трахею, малорухома, спаяна з навколишніми тканинами. Гістологічна картина характеризується заміщенням паренхіми залози фіброзною тканиною. Разом із фіброзом проявляються лімфоплазмоцитарна і лейкоцитарна реакції. Між пластинами фіброзної тканини - невеликі осередки залишків залозистої паренхіми. Патогномонічною

морфологічною ознакою є проростання фіброзною сполучною тканиною капсули щитоподібної залози з виходом за її межі й проникненням у навколишні органи і тканини у вигляді великої інвазії. Фіброзна тканина уражує м'язи шиї, нерви, судини, щільно з'єднується з трахеєю і стравоходом, викликаючи їх деформацію і звуження. При втягуванні в процес зворотних гортанних нервів можливий парез або параліч гортані.

Класифікація

Ураження щитоподібної залози фіброзним процесом може бути одно- і двобічним. Виділяють 3 стадії захворювання: І стадія - процес відмежований капсулою залози, мікроскопічно - інвазія капсули; II стадія - процес вийшов за межі капсули; явища компресії сусідних органів і тканин; III стадія -фіброзний процес перейшов на суміжні органи; промацується дуже щільний нерухомий конгломерат, який розповсюджується далеко за межі залози. Шкіра і підшкірна клітковина завжди залишаються інтактними.

Клінічна симптоматика

Хворі скаржаться на наявність зоба, відчуття тиснення в ділянці шиї, утруднення дихання і ковтання, зміну тембру голосу, іноді - афонію. Стиснення чутливих нервів шиї може супроводжуватися больовим синдромом. При запущених формах із значною компресією трахеї визначаються ознаки асфіксії. Клініка захворювання поступово прогресує. Привертає увагу звичайно асиметричне збільшення щитоподібної залози. Шкіра над нею не змінена. Залоза дуже щільна, горбиста, іноді - помірно болюча при пальпації, спаяна з навколишніми тканинами. При ІІ-ІІІ стадіях процесу залоза не рухома - "вбита" у грудну апертуру. Поступово все чіткіше у ділянці ураженої частки щитоподібної залози пальпаторно починає визначатись щільний ("дерев'янистий" кулеподібний), майже нерухомий, з горбистою поверхнею вузол.

Функція щитоподібної залози переважно не порушена, але при двобічному ураженні може розвиватися гіпотиреоз з відповідною клінікою.

Ді агностика

Діагностика зоба Ріделя дуже непроста. Першочергове значення мають дані клінічного обстеження - ретельний збір анамнезу, скарг пацієнта, огляд і пальпація шиї, які дозволяють припустити наявність фіброзного тиреоїдиту. Діагностично цінними є виявлення антитіл до антигенів щитоподібної залози, сонографія, радіоізотопна сцинтиграфія, ТАПБ, макроскопічний вигляд залози під час операції та, особливо, інтраопераційна експрес-біопсія з гістологічним дослідженням.

Диференційна діагностика

Диференціювати зоб Ріделя потрібно з вузловим нетоксичним зобом, автоімунним тиреоїдитом і раком щитоподібної залози.

На відміну від автоімунного тиреоїдиту, при зобі Ріделя залоза "залізної" консистенції, малорухома, спаяна з навколишніми тканинами, частіше виника-

ють ускладнення, пов'язані з компресією органів і тканин шиї, не визначаються антитіла до компонентів щитоподібної залози, клінічно і під час сонографічно-го дослідження відсутня позитивна динаміка при лікуванні преднізолоном.

Чітко відокремлені вузли та кісти щитоподібної залози визначаються достатньо характерними даними клініко-фізикального обстеження, соногра-фічної картини і сканограми. ТАПБ підтверджує наявність кісти.

Найбільші проблеми виникають при проведенні диференційної діагностики з раком щитоподібної залози. Достовірних клініко-лабораторних ознак, які б дозволили відрізнити інвазивний фіброзний тиреоїдит від раку залози, не існує. Вирішальною в диференційній діагностиці зоба Ріделя і раку щитоподібної залози є їх морфологічна ідентифікація. Слід зазначити, що виконання ТАПБ при фіброзному тиреоїдиті не завжди можливе через надмірну щільність залози, а цитологічна інтерпретація пунктату дуже складна. Для остаточного вирішення проблеми діагностики необхідно проводити субопераційне гістологічне дослідження.