Ускладнені грижіСторінка 6
5. При його відриві защемленого кільця і від грижового мішка, і від парієтальної очеревини можна вправити в черевну порожнину разом із защемленими нутрощами (мал. 28).
Спроба ліквідувати защемлену грижу без операції допустима лише в деяких випадках, коли хворий перебуваєв тяжкому стані через супровідні захворювання і з моменту защемлення минуло не більше 2-х годин. Перед вправлянням грижі йому роблять ін'єкцію атропіну, промедолу, випорожнюють сечовий міхур і шлунок, виконують очисну клізму теплою водою, допомагають прийняти гарячу ванну і, можливо, здійснюють місцеву інфільтраційну анестезію м'яких тканин навколо грижових воріт. Після цих заходів, коли грижа самостійно не вправляється, хворого кладуть на кушетку з дещо піднятим тазом і легкими погладжувальними рухами намагаються вправити вміст грижі в черевну порожнину. Якщо і це не дає бажаного результату, його, незважаючи на важкий стан, необхідно оперувати. У разі самостійного вправлення защемленої грижі вдома або під час транспортування в приймальне відділення хворого потрібно госпіталізувати в хірургічний стаціонар і залишити під наглядом хірурга, тому що в защемленому органі може виникнути деструкція. 
Мал. 2.27. Вправлення нутрощів разом із защемленним кільцем.
Мал. 2.28. Вправлення нутрощів при відриві защемленого кільця.
Розріз роблять безпосередньо над грижовим випинанням. Розтинають шкіру, грижові оболонки і виділяють грижовий мішок, розсікають його дно. При цьому виливається рідина жовтуватого або темно-бурого кольору - "грижова вода", яка може бути інфікована, тому перед розрізуванням грижового мішка рану ізолюють від навколишніх тканин марлевими серветками. Потім розтинають защемлене кільце у такому напрямку, щоб не пошкодити судини, зв'язковий апарат, важливий для пластики грижових воріт, органи черевної порожнини.
Після усунення защемлення оглядають органи вище странгуляційної борозни. Оцінюють життєздатність защемленого органа і вирішують питання про подальший хід операції. При ретроградному защемленні з черевної порожнини виводять петлю кишки, яка була защемлена вище странгуляційної борозни.
Про життєздатність защемленої кишки свідчать:
1) відновлення нормального її кольору і блиску очеревини;
2) наявність або відновлення в ній перистальтики;
3) відновлення пульсації судин брижі й кишки.
Петлю кишки зігрівають теплими вологими серветками, змоченими розчином хлориду натрію, в брижу кишки вводять 100-150 мл 0,25 % розчину новокаїну. При підозрі на порушення життєздатності кишки (темний колір, в'ялість, відсутність перистальтики та пульсації судин) проводять її резекцію через серединну лапаротомію. Останню виконують, відступивши від странгуляційної борозни на привідній петлі 30-40 см і на відвідній 15-20 см. Анастомоз між привідною та відвідною петлями накладають "кінець у кінець". У черевну порожнину вправляють тільки явно життєздатну кишку. Пластику грижових воріт проводять за однією з прийнятих методик.
При ковзних грижах може виникнути змертвіння стінки товстої кишки або сечового міхура. У таких випадках потрібно обмежитися мінімальним обсягом оперативного втручання: некротизовану ділянку за допомогою швів занурити в просвіт кишки або використати її для формування колостоми чи епіцистостоми при розповсюдженому змертвінні.
Якщо вмістом грижового мішка є некротизований елемент сальника або жирові підвіски товстої кишки, то їх видаляють у межах здорових тканин.
При флегмоні грижового мішка операцію починають із герніотомії. Якщо защемлений орган некротизований, а в грижовому мішку є гній, то в таких випадках хірург "перемивається" і виконує лапаротомію. Коли некроз кишки (перитоніт, непрохідність) не викликає сумніву, він повинен розпочати операцію з лапаротомії. Після лапаротомії проводять резекцію защемленого органа в межах здорових тканин і накладають анастомоз. Черевну порожнину зашивають.