Ускладнені грижіСторінка 1
Защемлена грижа
Защемлення є найбільш небезпечним ускладненням грижі.
Під защемленням грижі розуміють раптове перетиснення грижового мішка з вмістом грижових воріт.
Ускладнення виникає у 8-20 % хворих з грижами. За частотою защемлення грижі, поряд з гострим панкреатитом, у структурі гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини займають 3-4 місце після гострого апендициту і гострого холециститу та складають 4,3-4,8 %. У жінок вони зустрічаються частіше. Серед хворих із защемленими грижами превалюють особи похилого та старечого віку, що в цілому відповідає розповсюдженню грижоносіїв серед населення. Здебільшого защемлення виникають при пахвинних грижах (у 50-60 %), рідше - стегнових (у 20-30 %), потім - пупкових (у 6-13 %), грижах білої лінії живота, післяопераційних, діафрагмальних і т. ін. У чоловіків частіше спостерігаються защемлення пахвинних гриж, у жінок -стегнових і пупкових.
Етіологія і патогенез
Основними причинами виникнення защемлення грижового вмісту є різке підвищення внутрішньочеревного тиску при підніманні важких предметів, виконанні інших фізичних робіт, напруга, кашель і т. ін. Зумовити защемлення можуть вузькі або, навпаки, дуже широкі, грижові ворота, хронічні запалення і рубцеві зміни грижового мішка в ділянці його шийки.
За механізмом виникнення виділяють два види защемлення: еластичне та калове.
Еластичне защемлення розвивається при різкому підвищенні внутрішньочеревного тиску з раптовим виходом великої кількості черевних нутрощів через вузькі грижові ворота. Після зниження черевного тиску грижові ворота скорочуються. Органи самостійно не можуть вправитися в черевну порожнину. Стиснення у вузькому кільці грижових воріт призводить до порушення кровопостачання защемлених органів і венозного відтоку. Виникає набряк грижового вмісту, що посилює странгуляцію. У деяких випадках защемлення може розвиватись не лише в грижових воротах, а й у грижовому мішку, особливо при рубцевих змінах у ділянці шийки і багатокамерних грижових мішках. Еластичне защемлення частіше буває у молодих.
Калове защемлення виникає внаслідок стиснення привідного відділу петлі кишки, яка знаходиться у грижовому мішку. Відвідний відділ петлі різко сплющується і стискається в грижових воротах разом із прилеглою брижею. Поступово розвивається картина странгуляцій, подібна тій, яка буває при еластичному защемленні. Причиною виникнення калового защемлення є порушення моторної функції кишки, що спостерігається у похилому та старечому віці. При цьому защемленні визначаються широкі грижові ворота, численні зрощення та рубцеві зміни грижового мішка і вмісту. Нерідко воно виникає як ускладнення невправимої грижі. Защемлюються різні органи, які входять у грижовий вміст: частіше - тонка кишка, рідше - товста, ізольована ділянка великого сальника. Трапляється защемлення червоподібного відростка, жирового підвіска товстої кишки, меккелевого дивертикула, стінки шлунка. Значно рідше защемлюються органи, які розміщені мезоперитонеально: сліпа кишка, сечовий міхур, матка та її придатки. Найбільш небезпечним є защемлення кишки. При цьому виникає странгуляційна кишкова непрохідність і є реальна загроза змертвіння ділянки защемленої кишки. При защемленні петлі кишки в ній виділяють 3 ділянки: привідну частину, центральну і відвідну. В місці стиснення кишкової петлі утворюється так звана странгуляційна борозна, яку завжди добре видно. Найбільші зміни відбуваються у ділянці странгуляційної борозни защемленої кишкової петлі. У момент защемлення в грижовому мішку утворюється замкнута порожнина, заповнена защемленою петлею кишки. Внаслідок порушення кровопостачання спочатку в ній виникає венозний стаз і розвивається артеріальна ішемія, що супроводжується набряком усіх шарів стінки кишки. Венозний стаз призводить до розриву дрібних судин із крововиливом у стінку кишки та їх тромбозу. В порожнину кишки проникає випіт, що зумовлює збільшення об'єму кишки і більше стиснення судин брижі. Прогресування артеріальної ішемії, аж до повного порушення артеріального кровопостачання, призводить до розвитку некробіотичних змін у стінці защемленої кишкової петлі. З огляду на особливості кровопостачання кишки, некроз починається із слизової оболонки, потім переходить на підслизовий шар, м'язи і серозну оболонку.