Перфоративні гастродуоденальні виразки

Книги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки / Перфоративні гастродуоденальні виразки

Сторінка 1

У структурі гострих хірургічних захворювань ця виразка зустрічається в 1,6-3,4 % випадків. Головним етіологічним фактором перфорації виразки є фізичні та психічні перевантаження, переїдання, гостра алкогольна інтоксикація, травми живота.

Залежно від перебігу i виду виділяють відкриту, прикриту й атипову перфорацію i три її стадії.

Класифікація

І. Класифікація за В.С. Савєльєвим (1986).

1. За етіологією: виразкові, невиразкові.

2. За локалізацією: виразки шлунка (малої кривизни, кардіальні, антральні, препілоричні, пілоричні), передньої та задньої стінок.

3. За перебігом: проривні в черевну порожнину, прикриті перфорації, атипові перфорації.

За клінічним перебігом:

1. Стадія первинного шоку (перші 6-8 год);

2. Стадія "уявного благополуччя" (6-12 год);

3. Стадія перитоніту (12-24 год).

II. Класифікація Харківського науково-дослідного інституту загальної та невідкладної хірургії (В.Т. Зайцев i співавт., 1989).

1. Типова (класична) перфорація у вільну черевну порожнину.

2. Атипова перфорація (прорив задньої стінки, прикрита перфорація, перфорація в поєднанні з кровотечею, перфорація післяопераційних пептичних виразок).

Догоспітальний етап

Головне завдання на догоспітальному етапі - рання діагностика та госпіталізація хворого в хірургічний стаціонар.

За наявності ознак шоку розпочинають інфузійну терапію в машині швидкої допомоги. Категорично заборонено вводити наркотичні засоби, які можуть дезорієнтувати хірурга в стаціонарі.

При чітко встановленому діагнозі перфоративної виразки перед госпіталізацією у стаціонар хворому слід ввести зонд у шлунок для аспірації його вмісту. Транспортування в стаціонар здійснюють на носилках в положенні з дещо піднятим головним кінцем.

Діагностика

Діагноз "перфоративна гастродуоденальна виразка" в більшості випадків встановлюють на підставі характерних клінічних ознак.

Клінічна картина перфорації' дуже характерна i залежить від поширення запального процесу та інфікування черевної порожнини. У клінічному перебізі перфорації розрізняють три фази: шок, уявне благополуччя та перитоніт (Мондор, 1939).

Для фази шоку, яка триває до 6 годин, характерний різкий біль в епігаст-ральній ділянці (Дьєлафуа порівнює його з болем від удару кинджалом) з іррадіацією в праве плече та ключицю. Обличчя хворого бліде, з виразом сильного страху, риси загострені (facies abdominalis), шкіра покрита холодним потом. Пульс спочатку сповільнений (vagus puls), a пізніше стає частим i меншого наповнення. Зрідка бувають рефлекторне блювання і затримка газів. Артеріальний тиск знижений. При огляді - живіт втягнутий, не бере участі в акті дихання. При пальпації - дошкоподібний живіт, особливо у верхньому відділі, де зазвичай спостерігається найбільша болючість. Симптом Щоткіна-Блюм-берга позитивний. При перкусії - зникнення печінкової тупості (симптом Спіжар-ного). При пальцевому ректальному дослідженні -болючість у прямокишково-матковому, прямокишково-міхуровому заглибленнях (симптом Куленкампфа).

Фаза шоку змінюється фазою "уявного благополуччя", коли загальний стан хворого суб'єктивно покращується, пульс вирівнюється, артеріальний тиск підвищується, біль у животі частково зменшується. Однак зберігаються напруження м'язів передньої черевної стінки та позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга.

Фаза "уявного благополуччя" через 6-12 годин з моменту перфорації змінюється фазою перитоніту. При цьому пульс частий, живіт здутий через зростання перитонізму, кишкові шуми не прослуховуються, у відлогих місцях черевної порожнини при перкусії визначають велику кількість вмісту, обличчя набуває характерних рис (іасіеБ Нірросгатіса) - очі западають, губи синіють, ніс загострюється, язик стає сухим і обкладеним, дихання поверхневе і часте, температура тіла підвищена.