Тактика і вибір методу лікування

Книги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки / Тактика і вибір методу лікування

Сторінка 1

Консервативне лікування

Консервативне лікування хворого з виразками шлунка і ДПК повинно тривати не менше 6-8 тижнів.

Консервативна терапія виразкової хвороби шлунка та ДПК дозволяє одержати хороші результати безпосередньо - у 75-80 % хворих, але вони не стійкі.

Стійке вилікування відмічається тільки у 35-40 % осіб, причому виключно при плановому комплексному лікуванні з наступним диспансерним спостереженням за пацієнтами (В.Х. Василенко, А.Л. Гребнєв, 1981). Усе це та можливі ускладнення зумовлюють розширення показань до оперативного лікування.

Консервативне лікування виразкової хвороби завжди повинно бути комплексним, індивідуально диференційованим, з урахуванням етіології, патогенезу, локалізації виразки, характеру клінічних проявів, ступеня порушення функції гастродуоденальної системи, ускладнень, супровідних захворювань та інших факторів.

Цілями лікування виразкової хвороби є:

- швидке зняття болю;

- прискорення процесу загоєння рани;

- зменшення частоти рецидивів;

- покращання моторної функції шлунка та ДПК.

Противиразковий курс базальної терапії проти рецидиву містить у собі: лікувальне харчування, медикаментозну терапію, лікування за допомогою фізичних факторів, створення хворому фізичного та психічного спокою.

Принципи традиційної медикаментозної терапії виразкової хвороби включають:

1. Зменшення кількості надлишкової соляної кислоти і пепсину або їх нейтралізацію та абсорбцію.

2. Відновлення моторно-евакуаторної функції шлунка та ДПК.

3. Посилення продукування захисного слизу та лужних секретів.

4. Стимуляцію процесів регенерації клітинних елементів оболонки і зняття запальних та дистрофічних змін.

У наш час є дуже багато різноманітних медикаментозних препаратів для лікування виразкової хвороби. Усі вони поділяються на основні та допоміжні (В.Г. Передерій, 1999).

Основними є:

І. Протисекреторні засоби, які підвищують внутрішньошлунковий рН і знижують кислотність внутрішньошлункового вмісту шляхом пригнічення секреції хлористоводневої кислоти і пепсину або шляхом їх зв'язування в порожнині шлунка. До них відносяться:

1. Антихолінергічні препарати:

а) блокатори мускаринових рецепторів (М-холінолітики): неселективні (атропін, платифілін, метацин), селективні (гастроцепін), переважно центральної дії (амізил);

б) гангліоблокатор: бензогексоній.

2. Блокатори Н2-рецепторів гістаміну: циметидин, ранітидин фамітидин, роксатидин, нізитидин.

Препарати останніх поколінь фамітидин та нізатидин є найбільш ефективними та дають менше побічних ефектів. Ранітидин призначають по 20 мг 2 рази на добу або 40 мг на ніч протягом 4-6 тижнів, або по 150 мг 2 рази на день.

3. Блокатори протонної помпи: омепразол, ланзопразол, пантопразол (кон-тролон).

4. Антагоніст гастринових рецепторів: проглумід.

5. Антациди: ті, що не всмоктуються (маалокс, логалон, фосфалюгель); ті, що всмоктуються (натрію гідрокарбонат).

II. Гастроцитопротектори (речовини, які підвищують резистентність, тобто стійкість слизової оболонки гастродуоденальної зони):

1. Стимулятори слизоутворення: синтетичні простагландини (мізопрос-тол, енпростол, картоксолон).

2. Засоби, що утворюють захисну плівку: колоїдний субстрат вісмуту (де-нол, сукральфат, антапсин).

3. Обволікаючі та в'яжучі речовини, препарати вісмуту (вікаїн, вікаїр).

III. Антигелікобактерні речовини: антибіотики (амоксицилін, тетрациклін, кларитроміцин), метронідазол, колоїдний субстрат вісмуту (де-нол).

До допоміжних належать:

I. Засоби, що стимулюють репаративні процеси: солкосерил, метилура-цил, обліпихова олія.

II. Засоби, що впливають на моторну функцію шлунка та ДПК: гастрокіне-тики (метоклопрамід, домперидол, цизаприд), спазмолітики (папаверин, но-шпа).