Розвиток хірургії

Книги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Загальні відомості про розвиток хірургії / Розвиток хірургії

Сторінка 4

Із плеяди завідувачів кафедр факультетської хірургії в Україні слід виділити Г.Г. Караванова - великого вченого педагога.

Г.Г. Караванов (1899-1982) народився в Харкові в родині фельдшера. У 1925 році закінчив лікуваль-В.М. Шамов

ний факультет 1-го Харківського медичного інституту. До 1930 року працював лікарем, завідувачем хірургічного відділення і головним лікарем районної лікарні Харківської області. З 1930 до 1941 року - ординатор, асистент, доцент факультетської хірургічної клініки професора В.М. Шамова.

Учень академіка В.М. Шамов, у 35 років став кандидатом наук за сукупністю надрукованих наукових праць. Він опублікував понад 30 робіт, присвячених заготівлі та переливанню крові, зокрема утилізованої.

У 1939 році Г.Г. Караванов захистив докторську дисертацію "Матеріали по вільній трансплантації кісткового мозку (експериментальні дослідження)". Ця дисертація, а потім монографія (1940) були першими в нашій країні на цю тему.

Дослідження вченого на багато років випередили проблему, яка стала особливо актуальною вже в наш час у зв'язку з необхідністю лікування променевої хвороби, спричиненої радіоактивним випромінюванням.

Під час Другої світової війни Георгій Георгійович очолював евакошпи-талі. У 1944 році наказом НКОЗ УРСР його призначили завідувачем кафедри факультетської хірургії Львівського медичного інституту. Г.Г. Караванов очолював її 29 років, пізніше до кінця життя був її науковим консультантом.

Творчий шлях ученого багатий як науковою працею, так і клініцисти-кою. Він перший у Західній Україні виконав операцію на серці. Георгій Георгійович запропонував нові методи езофагопластики, хірургічного лікування слоновості, хірургічного лікування ендокринних органів, удосконалював операції на жовчних шляхах, підшлунковій залозі.

Під керівництвом Г.Г. Караванова виконано 56 кандидатських і 12 докторських дисертацій, він є автором приблизно 400 друкованих робіт, 12 монографій. Йому присвоїли звання заслуженого діяча науки України. Він був головою Львівського обласного наукового товариства хірургів, почесним членом Всесоюзного, Республіканського і Харківського наукових товариств хірургів.

Олександр Васильович Мельников народився у 1889 році в Архангельській губернії. У 1914 році закінчив Військово-медичну академію. Під час Першої світової війни працював хірургом у шпиталях. У 1918 році повернувся на кафедру оперативної хірургії Військово-медичної академії, де під керівництвом професора В.М. Шевкуненка підготував докторську дисертацію про хірургічну анатомію реберно-діафрагмального синуса і захистив її в 1920 році.

Потім О.В. Мельников працював асистентом у клініці професора С.П. Федорова. У 1923 році став професором Харківського медичного інституту, в якому одночасно керував кафедрою оперативної хірургії, шпитальною та факультетською хірургічними клініками. Разом із тим, він керував хірургічною клінікою Українського онкологічного інституту. В 1940 році Олександра Васильовича було призначено начальником кафедри шпитальної, а в 1942 році - факультетської хірургії Військово-морської медичної академії. 3 1956 року до кінця життя керував кафедрою факультетської хірургії № 2 Військово-медичної академії ім. С.М. Кірова. Одночасно, з 1948 до 1955 року, очолював кафедру факультетської хірургії 1-го Ленінградського медичного інституту ім. акад. І.П. Павлова.