Лікарські помилки та їх наслідкиКниги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Лікарські помилки в хірургії / Лікарські помилки та їх наслідкиСторінка 2
2) Різні досвід, знання, рівень підготовки і навіть розумові здібності в лікарів. Великий англійський драматург Бернард Шоу відмітив: "Якщо ми погодимося, що лікарі не чаклуни, а звичайні люди, то повинні визнати, що на одному кінці шкали знаходить невеликий відсоток великообдарованих особистостей, а на іншому - такий же невеликий відсоток безнадійних тупиць, а решта перебуває між ними. Важко сперечатися з цією думкою, і ніякі вдосконалення лікувального процесу й підготовки лікарів не можуть обійти цю причину.
3) Різниця забезпечення медичних закладів, безумовно, впливає на рівень діагностики. Звичайно, за допомогою сучасних методів діагностики (МРТ, КТ, УЗД) легше виявити, наприклад, пухлину внутрішніх органів, ніж на основі рутинних рентгенологічних досліджень. Вищеперераховане стосується і невідкладної діагностики.
4) Поява нових або відомих, але давно забутих захворювань обумовлює виникнення ще однієї причини, яка проявляється не часто, проте складає значний відсоток діагностичних помилок. Найбільш яскравим прикладом є ВІЛ-інфекція, яка призводить до розвитку СНІДу - захворювання, яке поставило лікарів перед проблемою стосовно його діагностики і невирішеною проблемою щодо лікування. Поява захворювань забутих або таких, що трапляються дуже рідко (малярія, висипний тиф), викликає діагностичні проблеми.
5) Наявність поєднаних захворювань. Дуже важко, нприклад, розпізнати гострий апендицит у пацієнта з хворобою Шенляйна-Геноха або гемофілією, виявлення інвагінацій у дитини з дизентерією та ін.
6) Враховують вік. Чим молодша дитина, тим складніше встановити діагноз. Суб'єктивні причини:
1) Неповноцінні огляд і обстеження хворого. Чи часто має місце повне обстеження оголеного хворого? А це повинно бути нормою, особливо, коли мова йде про дитину. На жаль, звичним стало локальне "обстеження", в ході якого реальною є діагностична помилка. Багато хірургів не вважає необхідним користуватися при огляді стетофонендоскопом. Відомі випадки непотрібних лапаротомій з приводу гострого апендициту при правосторонній базальній плевропневмонії, з приводу гострої кишкової непрохідності при парезі, викликаному емпіємою плеври, тощо.
2) Нехтування доступним й інформативним методом обстеження - досить часта причина діагностичних помилок. Найбільш яскравим прикладом цього є нехтування пальцевим ректальним обстеженням у хворих з болем у животі нез'ясованої етіології. Недіагностування тазового гострого апендициту, перекрутн кісти яєчника, позаматкова вагітність, апоплексія яєчника - ось неповний перелік типових помилок, пов'язаних з недооцінкою інформативності пальцевого ректального обстеження.
3) Надмірна самовпевненість лікаря, відмова від поради колеги, консиліуму. Дана помилка характерна як для молодих хірургів (страх утратити свій авторитет, так званий синдром "молодості"), так і для досвідченнх спеціалістів (синдром "власної непогрішності") і часто призводить до трагічних помилок, причому дії лікаря нерідко межують зі злочином.
Мислителі минулого і сучасності багаторазово попереджували про небезпеку впевненості у власній непогрішності: "Чим менше знаєш, тим менше вагаєшся" (Роберт Тюрго); "Тільки дурні й мерці ніколи не змінюють своєї думки" (Лоуедл); "Розумний лікар той, який відчуває обмеженість своїх пізнань і досвіду й ніколи не нехтує досвідом інших, а тим паче скористається ним" (М.Я. Мудров).
Але як часто доводиться бачити досвідченого літнього хірурга, який різко перебиває молодого колегу: "Достатньо, знаю сам, яйця курку не вчать".
4) Використання застарілих методів діагностики і лікування, як правило, є кредом хірургів старшого покоління, коли розумна обережність непомітно переходить у несприйняла всього нового. Нерідко це результат неінформованості, лікаря, який не читає сучасної спеціальної літератури, відстає від досягнень сучасної хірургії. "У лікарському мистецтві немає лікарів, які закінчили свою науку", - говорить М.Я. Мудров. "Навчатися все життя для користі суспільства -таке призначення лікаря", - справедливо стверджує А.А. Остроумов.