Кровоточиві гастродуоденальні виразки

Книги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки / Кровоточиві гастродуоденальні виразки

Сторінка 2

Ді агностика

При діагностиці гастродуоденальних виразкових кровотеч головним завданням є виявити першопричину (джерело) кровотечі та оцінити величину крововтрати.

У приймальному відділенні діагноз шлунково-кишкової кровотечі встановлюють на підставі характерних скарг, анамнестичних даних, результатів фізикального та лабораторних обстежень. Зокрема, характерними клінічними проявами шлунково-кишкової кровотечі є кривава блювота, яка може мати характер "кавової гущі", свіжої червоної крові або її згортків, та мелена. Ці симптоми супроводжуються погіршенням загального стану хворих, різкою слабістю, запамороченням, шумом у голові та потемнінням в очах, інколи -втратою свідомості.

Важливе значення має зібраний анамнез (діагностовані раніше виразкова хвороба, повторна кровотеча, проривна виразка з оперативним лікуванням). Характерним є зв'язок загострення виразки з прийманням їжі та сезонністю (навесні та восени). Хворі звертають увагу на зникнення болю у верхній ділянці живота після перших проявів кровотечі (симптом Бергмана). Відбуваються характерні зміни гемодинамічних показників: пульс частий, слабкого наповнення і напруження, артеріальний тиск здебільшого знижений.

Обов'язковим є пальцеве дослідження прямої кишки, яке потрібно проводити при першому огляді хворого. Воно дозволяє виявити сліди чорного калу або крові.

Вирішальне значення у встановленні діагнозу має ендоскопічне дослідження. Зокрема, фіброгастродуоденоскопія дає можливість не тільки підтвердити наявність кровотечі та ступінь її активності, але й виявити її причину та джерело. Часто виникає необхідність у проведенні повторних досліджень.

Важливими є ендоскопічні критерії ступеня активності шлунково-кишкових кровотеч за Forrest (1987):

I-"A" - струминна кровотеча.

І-"В" - просочування крові.

I- "Х" - просочування крові з-під щільно фіксованого згортка.

II- "A" - тромбована судина або видима некровоточива судина на дні виразки.

ІІ-"В" - фіксований згорток крові. ІІ-"С" - дрібні тромбовані судини.

III - відсутність прояву кровотечі (дефект під фібрином).

Обов'язковим є дослідження гематологічних показників. У хворих з гас-тродуоденальними кровотечами спостерігаються зменшення кількості еритроцитів і гемоглобіну в крові, зниження гематокриту. Інформативним є дослідження загального аналізу крові в динаміці лікування хворих.

При надходженні хворого з гострою шлунковою кровотечею в хірургічний стаціонар перш за все необхідно визначити об'єм крововтрати. Групу крові та резус-фактор визначають у приймальному відділенні.

Відразу ж після госпіталізації хворого в стаціонар (у першу добу) проводять: клінічний аналіз крові з визначенням вмісту тромбоцитів у ній; клінічний аналіз сечі; коагулограму; біохімічні дослідження сироватки крові (вміст загального білка та його фракцій, глюкози, білірубіну, амілази, сечовини); дослідження вмісту К+ та Na+ в крові; ЕКГ.

Найбільш доступним лабораторним дослідженням, на підставі якого визначають ступінь крововтрати (дефіцит циркулюючої крові - ДЦК), є встанов-

лення кількості еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту, питомої ваги та в'язкості крові хворого. При цьому бажано враховувати термін завершення гідре-мічної реакції та об'єм проведеної інфузійно-трансфузійної терапії.