Фізіологія і функція шлункаКниги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки / Фізіологія і функція шлункаСторінка 1
Шлунок у функціональному відношенні складається з двох частин: дна і тіла, які виконують головним чином функцію резервуара та беруть участь шлунковому травленні (pars digestorius). Внутрішньошлунковий тиск у них залишається постійним незалежно від ступеня наповнення органа харчовими масами або рідиною. В основі механізму так званої рецепторної релаксації лежить дія вазоактивних кишкових поліпептидів під контролем блукаючого нерва, гілки якого здійснють іннервацію відділів шлунка, виявляється вплив головним чином на секреторну діяльність.
Основна функція дистальної частини шлунка - антрума - полягає в змішуванні, подрібненні їжі й евакуації вмісту в дванадцятипалу кишку (ДПК) (pars digestorius). Перистальтичні хвилі, що виникають у середній частині шлунка, розповсюджуються в дистальному напрямку, своїми поєднаними діями забезпечують названі вище впливи на харчові продукти та випорожнюють орган. В основі цього лежить механізм "антральної помпи". Під час блювотного акту циркулярне скорочення стінки в ділянці кута шлунка майже повністю відділяє його проксимальний відділ від антрума.
Механізм випорожнення, який функціонує при будь-якому ступені наповнення шлунка, контролюється гілками блукаючого нерва, що іннервує дистальний відділ органа та воротар (нерви Летарже). Розтягування, яке супроводжується розширенням шлунка, у здорових осіб викликає його швидке випорожнення.
Як тільки шлунковий вміст потрапить у ДПК, виникає ентерошлунковий рефлюкс, який спричиняє подразнення рецепторного апарату дуоденальної слизової оболонки, що має рецептори, чутливі до зміни осмолярності, кислотності й концентрації жирів у їжі. Евакуація вмісту із шлунка різко пригнічується або припиняється повністю. Пригніченню евакуаторної функції органа сприяють секретин, холецистокінін, ентерогастрин і, можливо, інші гормони, які виділяються ДПК, а також гастрин, що виробляється слизовою оболонкою антраль-ного відділу шлунка, але за своєю дією є антагоністом воротаря.
Стан пілоричного сфінктера меншою мірою впливає на евакуаторну функцію шлунка. Його біологічне значення полягає головним чином у регуляції порційного випорожнення шлунка і попереджує ретроградний потік дуоденального вмісту - дуоденогастральний рефлюкс. У здорових людей жир і соляна кислота з'являються в ДПК в результаті підвищення інтралюмінарного тиску в пілоричній зоні, але для того щоб тверді речовини пройшли в ДПК при скороченні сфінктера, вони повинні бути подрібнені до частин діаметром 1 мм.
Рідина із шлунка евакуюється по-іншому: більшість рідин (вода, шлунковий сік, напої, рідка їжа) накопичується в ділянці дна та проксимальній частині тіла шлунка, де повільні хвилі скорочення стінки органа складають необхідний інгредієнт тиску для випорожнення цього вмісту в ДПК з досить великою швидкістю - вода випорожнюється на половину об'єму за 20 хвилин.
Відмічається закономірність рухової активності шлунка. Вона спочатку підвищується, а потім знижується. Через деякий час знову можуть з'явитися такі ж скорочення, як і після їди. Проковтування їжі перериває цю послідовність змін функції руху.
Механізми регуляції рухомості й евакуаторної функції шлунка надзвичайно складні, оскільки тут інтегрується частина центральних нервових волокон, місцевих і регіональних, у тому числі вісцеро-вісцеральних рефлексів та гормонального впливу, що діють на нейромускулярний апарат органа. Клінічно необхідно чітко розмежовувати порушення рухової та евакуаторної функцій шлунка, тому що вони можуть не збігатися за своїм напрямком. Так, порушення евакуаторної функції за відсутності механічної перепони буває при діабеті (ке-тоацидозі), електролітних розладах, після опереативних втручань на шлунку і блукаючих нервах (ваготомії, резекції органа, гастроентеростомії і т. ін.).
Шлункова секреція
Секрецію шлунком соляної кислоти до цього часу вважають одним із найдивовижніших фізіологічних явищ. Процес кислотоутворення обкладко-вими клітинами досить складний і до кінця ще не розкритий, але більшість дослідників визнає положення І.П. Павлова (1902), згідно з яким вона виділяється в постійній концентрації, яка дорівнює, за різними джерелами, 143160 мекв/л. Лужний компонент шлункового соку є сумарним продуктом діяльності всіх покривних і мукоїдних клітин слизової оболонки, розміщеної переважно в шийній частині головних залоз.
Основною фізіологічно активною частиною цього компонента є пепсино-ген, який у кислому середовищі переходить у пепсин та виявляє протеолітичну активність, причому максимальна вона при рН 1,5-2,5 і повністю втрачається при рН 5,5, а якщо рН середовища досягає 7,5-8,0, то настає незворотна дезактивація пепсину. Відношення лужного та кислотного компонентів шлункового соку і визначає його кислотність. Протеолітична активність пепсину дуже висока - 1 г чистого ферменту за 2 години може перетравити 50 кг денатурованого яєчного білка або осадити 100 000 л молока (Rapoport, 1965).