Все про медицину

Роділи


Передопераційну підготовку доповнюють додатковими засобами, які спрямовані на зменшення інтоксикації, корекцію гуморальних зсувів. Так, хворим з нирковою недостатністю і високим рівнем залишкового азоту доцільно вводити 500 мл 5 % розчину глюкози, 200-400 мл 4 % розчину соди, при змінах у міокарді необхідно провести профілактику серцевої недостатності -40 % розчин глюкози із строфантином або корглюконом.

Для успішного хірургічного лікування хворих на гострий апендицит має значення правильно вибраний метод знеболювання. Його разом вибирають хірург та анестезіолог, ураховуючи при цьому стан пацієнта, наявність ускладнень та супровідної патології. Перевагу віддають загальному знеболюванню.

Оперативний доступ - косий перемінний розтин за Мак-Бурнеєм (1894) у правій здухвинній ділянці й видалення червоподібного відростка за Волко-вичем-Дьяконовим, параректальний розтин за Ленандером (1898), рідко використовують трансректальний розтин, майже не застосовують розтин за Вінкельманом, позаочеревинний доступ за Пироговим.

При ускладненому гострому апендициті з клінікою розлитого гострого перитоніту показана нижньосерединна лапаротомія.

Розтин за Волковичем-Дьяконовим для апендектомії найзручніший, і його слід рекомендувати в більшості випадків. Перевага розтину полягає в тому, що він відповідає проекції сліпої кишки на передню черевну стінку, при ньому не пошкоджуються м'язи та нерви, що зводить до мінімуму ризик розвитку

Мал. 3.4. Апендектомія:

а - перев'язка брижі червоподібного відростка; б - накладання кисетного шва; в,г - відсічення відростка, кукса його перитонізована в кисетному 7-подібному шві. Існує два основних методи обробки кукси червоподібного відростка: видалення відростка із залишенням неперитонізова-ної кукси (лігатурний метод) і видалення його з наступною перитоніза-цією кукси. Перший спосіб тепер рідко використовують при апендектомі-ях у дітей. Обробку кукси червоподібного відростка з перитонізацією її дворядним шовковим швом уперше провів Тревес у 1889 році (мал.3.4).

Існує два основних методи обробки кукси червоподібного відростка: видалення відростка із залишенням неперитонізова-ної кукси (лігатурний метод) і видалення його з наступною перитоніза-цією кукси. Перший спосіб тепер рідко використовують при апендектомі-ях у дітей. Обробку кукси червоподібного відростка з перитонізацією її дворядним шовковим швом уперше провів Тревес у 1889 році (мал.3.4).

Цей спосіб широко використовують і в сучасній медицині. Переваги його полягають у відсутності можливості інфікування черевної порожнини вмістом кукси відростка, оскільки його просвіт повністю закритий кисетним і 2-подібним швом.

Після видалення деструктивнозміненого відростка і санації черевної порожнини часто виникає питання про необхідність її дренування. У тих випадках, коли запальний процес локалізується тільки в червоподібному відростку, після його видалення черевну порожнину слід зашити наглухо, тому що не-змінена очеревина добре справляється із залишеною інфекцією.

При гангренозному або перфоративному апендициті, ускладненому відокремленим перитонітом, за наявності значних змін у навколишніх тканинах, показане дренування черевної порожнини в правій здухвинній ділянці. При розлитому перитоніті питання про дренування черевної порожнини вирішують в індивідуальному порядку залежно від фази даного захворювання. Дренажі в таких випадках частіше виводять у чотирьох місцях: правій, лівій здухвинних ділянках і в правому, лівому підребер'ях. Дренажні трубки, які вводять у черевну порожнину разом з гумовою рукавичкою, повинні бути еластичними і мати діаметр, не більший 3-5 мм.

Правильне ведення післяопераційного періоду значною мірою визначає результати операції, особливо при ускладнених формах апендициту. Активне лікування хворих у післяопераційний період попереджує розвиток багатьох ускладнень: пневмонії, тромбоемболії, затримки сечовипускання. До кінця 1-ї доби хворий може вставати з ліжка, другого дня - ходити. Раннє харчування зменшує частоту виникнення післяопераційних парезів кишечника, сприяє нормалізації функції травлення і швидшому загоюванню рани. Хворому призначають їжу, що швидко засвоюється, у невеликій кількості, щоб не перевантажувати шлунково-кишковий тракт. З 6-го дня його переводять на загальний стіл.

Активний метод післяопераційного ведення хворих доповнює лікувальна фізкультура, яка показана всім пацієнтам.

Сторінки: 1 2 3 

© Copyright 2010 www.web-of-med.ru. All Rights Reserved