Побічна дія антибіотиків

Матеріали / Побічна дія антибіотиків

Сторінка 2

Сечовидільна система. Аміноглікозидні антибіотики можуть викликати гострий тубулярний некроз або повільноперебігаючу неолігуричну ниркову недостатність. Відомо, що препарати цієї групи акумулюються в корковому та мозковому шарах нирок і екскретуються іноді до 11 діб після відміни препарату. При призначенні інших нефротоксичних препаратів у сечі з'являються ниркові ферменти (лужна фосфатаза, лейцинамінопептидаза та аланінамінопептидаза). За показаннями концентрації аміноглікозидів в крові буває важко визначити ризик нефротоксичності у даного пацієнта, так як підвищення концентрації препарату в крові може відбивати вже існуючу патологію нирок. Крім того, нефротоксичність препаратів спостерігається не тільки, коли у крові містяться надтерапевтичні концентрації, але і при концентраціях, які відповідають рівню терапевтичної концентрації препарату в крові. Хоча накопичення антибіотиків аміноглікозидів відіграє головну роль у пошкодженні ниркової тканини, необхідно врахувати наявність ендотоксемії, інфекційних захворювань, шоку, дегідратації та порушень електролітного балансу, тощо.

В клінічних умовах на основі визначення кореляції нефротоксичності та екскреції аланінамінопептидази встановлено, що відповідно ступеню зниження екскреції аланінамінопетидази найбільш нефротоксичним є амікацин, потім — гентаміцин, далі — тобраміцин. Клінічні спостереження дозволяють розподілити аміноглікозиди за ступенем зростання ризику нефротоксичності наступним чином: сисоміцин, тобраміцин, амікацин, гентаміцин, канаміцин. Нефротоксичність може виникати через тиждень та більше від початку лікування. Після відміни препарату концентрація креатиніну може підвищуватись протягом 9 діб. Однак ці прояви, як правило, зворотні і тому менш небезпечні ніж ототоксичність.

Шкіра. У зв'язку з тим, що існує підвищена перехресна чутливість аміноглікозидів, то місцево не рекомендується застосовувати навіть неоміцин і стрептоміцин, які в клініці використовуються рідко. За даними Кукеса В.Г. (1999) на 1000 обстежених хворих, які приймали гентаміцину сульфат, було виявлено 16 побічних реакцій з боку шкіри.

Вторинні реакції

Резстентність бактерій. Механізми розвитку резистентності до аміноглікозидів в теперішній час розглядаються таким чином:

1. Мікроорганізми стають здатними виробляти ферменти, які інактивують аміноглікозиди аденіліюванням, ацетиліюванням або фосфорелюванням. Це основний тип резистентності серед грамнегативних бактерій кишкової групи, який контролюється плазмідами, і має велике клінічне та епідеміологічне значення;

2. Можуть виникати зміни на поверхні бактеріальної клітини, через яку здійснюється доступ або транспорт аміноглікозида в цитоплазму. Такі зміни регулюються хромосомами; 3. Рецепторний блок 30S-субодиниці рибосоми може бути відсутній або змінюватись внаслідок хромосомної мутації.

Крім того, у анаеробних мікроорганізмів, звичайно, стійких до аміноглікозидів, останній шлях вважають четвертим механізмом (Б.Г. Катцунг, 2000).

Вплив на плід. Аміноглікозиди проникають через плацентарний бар'єр (В.И. Медведь и соавт., 2000). Стрептоміцин та дигідрострептоміцин можуть викликати важкі ураження органу слуху у плода. Для гентоміцина та тобраміцина така побічна дія не доведена, але теоретично вірогідна.