Спілкування лікаря і пацієнтаМатеріали / Спілкування лікаря і пацієнтаСторінка 4
2. Уміння уважно вислухати скарги хворого, не перебиваючи його там, де це не слід; усмішка на обличчі лікаря у випадках, коли хворий висловлює свої скарги як жарт — усе це є складовими взаєморозуміння хворого і лікаря.
3. Треба пам'ятати., що повагу до хворого лікар повинен проявляти вже з першої зустрічі. Він ґрунтовно знайомиться з умовами життя хворого; запам'ятовує його прізвище, ім'я та по батькові (ніколи не плутаючи їх); під час розмови дивиться йому прямо у вічі; намагається постійно хвалити його за терплячість й акуратність у виконанні важких призначень. Лікар не повинен робити огляд хворих у палаті, постійно поспішаючи. Це шкодить авторитету лікаря.
4. Співчувати хворому — це вміти образно поставити себе на місце хворого, поглянути на світ його очима. Необхідно бути уважним до хворого, терпляче вислуховати його (навіть коли хворий повторюється), давати можливість обговорити причини і можливі наслідки хвороби, його майбутнє життя. Покажіть це якомога емоційніше, і хворий повірить, що вам не байдуже до нього.
5. Хворих, що не здатні співпрацювати з лікарем, перекопують не витіюваті слова лікаря, а його дії. Активна позиція лікаря щодо обстеження і лікування хворого, глибока й переконлива аргументація всіх призначених методів дослідження й лікування можуть дати бажані наслідки.
6. Треба бути особливо обережними з хворими, котрі на початку вашого знайомства на всі застави розхвалюють вас, намагаються дати хабара. Цілі таких хворих є далекими від лікувального процесу. А тому у цих випадках необхідна осторога, чітка медична документація, письмова згода хворого на ( виконання всіх лікувальних рекомендацій, раннє виявлення своїх прорахунків і швидке усунення їх. Такі запобіжні (превентивні) заходи позбавлять вас у майбутньому від можливої тривалої тяжби із судами і не зашкодять вашому фаховому іміджу.
7. Як бути, з хворими, з якими просто важко? Треба пам'ятати, головне — визнати симптоми їхнього захворювання реально існуючими без уточнення назви хвороби;наполегливо-вимогливому хворому потрібно пояснити його право на бездоганне медичне обслуговування, яке, одначе, не обов'язково включає виконання кожної конкретної вимоги. Надання можливості вибору, але з одночасним наполегливим і постійним проведенням своєї твердої лінії допомагає оволодіти ситуацією; у випадку з нав'язливими хворими рекомендують регулярні короткі огляди у чітко встановлений час; за цих умов медичне обґрунтування для призначення наступного прийому не обов'язкове; зустрівшись із хронічно незадоволеним хворим, краще всього визнати, що лікування дає невтішні наслідки, розділити його песимізм із ненав'язливою оптимістичною антитезою й привернути особливу увагу до встановлення добрих стосунків, аніж виконавця якої-небудь чергової програми лікування.
8. У випадках, коли довірчі стосунки з хворим заважають об'єктивно оцінити клінічну ситуацію, корисно показати свого хворого колезі. Його свіжий погляд часто відкриває те, чого ви не помітили раніше.
9. У випадках з клінічною невизначеністю лікар може обрати декілька варіантів своєї поведінки: 1) повідомити хворому корисну інформацію і водночас підняти йому настрій словами: "Це, напевно, не так і серйозно"; 2) приділяти хворому постійну увагу: зробити позаплановий виклик на прийом, відвідати його у палаті наступного дня після початку лікування; 3) після встановлення наближеного або попереднього діагнозу лікар не повинен зупинятися на досягнутому; 4) якщо лікар визначив симптом як біль у грудній клітці невідомої етіології, він зобов'язаний повернутися до діагнозу пізніше. Думка його буде гнучкішою, якщо симптоми залишаться в історії хвороби окремими пунктами, які не об'єднані загальним заключенням;