Внутрішньоутробні інфекціїСторінка 1
Внутрішньоутробні інфекції - це група захворювань, які виникають внаслі-док трансплацентарного або контамінаційного інфі-кування плода мікрофлорою в анте- та інтраната-льному періоді.
Етіологія:
віруси, бактерії, токсоплазми, пнев-моцисти, мікоплазми, хламідії. Серед вірусів найбі-льше значення мають цитомегаловіруси, ентерові-руси, герпетичний вірус, вірус краснухи, гепатиту В,С, імунодефіциту людини. Бактеріальне інфікуван-ня зумовлюють стрептококи, стафілококи, лістерії, спірохети, мікобактерії туберкульозу, ентеробакте-рії (клебсієла, протей, кишкова паличка та ін.).
Патогенез.
Є два шляхи інфікування: гематоген-ний, контамінаційний (через інфіковані навколоплі-дні води і виділення пологових шляхів). Інфікуван-ня ембріона до 12 тижнів гестації (ембріопатії) при-зводить до формування природжених вад розвитку, переривання вагітності і мертвонародження. Інфі-кування після 12 тижнів гестації (фетопатії) супро-воджується ураженням плаценти. Фетоплацентар-на недостатність призводить до хронічної гіпоксії плода, передчасних пологів, мертвонародження та ін. Якщо інфікування відбулося в 3 триместрі вагіт-ності, дитина може народитися з ознаками захво-рювання: млявість, зниження м’язового тонусу, гі-пербілірубінемія, анемія, гіпотрофія та ін. У разі ге-матогенного інфікування може народитися хвора дитина з проявами пневмонії, менінгіту, сепсису. Разом з тим, клінічний розвиток інфекції можливий через 2-3 тижні після народження.
Токсоплазмоз
– захворювання, яке викликає токсоплазма (паразитарний збудник), з гематоген-ним шляхом ураження. Вагітні жінки інфікуються частіше аліментарним шляхом. Захворювання розвивається після інфікування жінки під час вагі-тності і внаслідок розвитку у неї паразитемії, кот-ра призводить до ураження плаценти і плода. Найвищий ризик інфікування плода в останньому триместрі вагітності. Клінічні прояви носять неспе-цифічний характер: мала маса тіла, гіпербілірубі-немія, набряковий та геморагічний синдроми, ане-мія, петехіальні висипання. Можливе ураження ЦНС: зміна м’язового тонусу, неспокій, судоми, зригування, гідроцефалія. Характерною ознакою є ураження очей із розвитком хоріоретиніту. Мож-ливий розвиток пневмонії, міокардиту, гепатосп-леномегалії. Можуть бути клінічні прояви енцефа-літу чи менінгоенцефаліту. Для хронічної форми токсоплазмозу характерні гідроцефалія, хоріоре-тиніт, внутрішньомозкові кальцифікати. У процесі розвитку у дитини можливе формування олігоф-ренії, епілепсії, глухоти.
Діагностичне значення мають наявність специ-фічних Ig G у сироватці крові, реакція імунофлю-оресценції, реакція зв’язування комлементу, рент-генологічне дослідження черепа, ультразвукове об-стеження головного мозку, нейросонографія.
Лікування
: хлоридин або піриметамін (1-2 мг на кг маси тіла на добу на 2 прийоми) в поєднанні з су-льфадимезином або сульфадіазином (0,1 г на кг маси на добу на 2-4 прийоми) протягом 3-6 тижнів. Два рази на тиждень призначають фолієву кислоту по 5 мг. Потім показаний місячний курс спіраміцину (100мг на кг маси на 2-3 прийоми). Протягом року проводять 3-4 курси лікування. Використовують фан-сідар (1-1,5 мг на кг) один раз на тиждень впродовж 6-8 місяців або спіраміцин (100 мг на кг на добу на 2 прийоми) впродовж 1-1,5 місяців (4 курси на рік).
Цитомегалія
- захворювання, яке викликає ци-томегаловірус (ДНК-вмісний вірус герпетичної гру-пи), з гематогенним шляхом інфікування. Рідко но-вонароджена дитина може інфікуватися через мо-локо матері.
Клініка
. У разі інфікування плода на ранніх ета-пах внутрішньоутробного розвитку можливе форму-вання природжених вад ЦНС (мікроцефалія, гідро-цефалія). Клінічні прояви природженої цитомегалії можливі після 2-3 тижнів життя дитини: гіпербіліру-бінемія, анемія, гепатоспленомегалія, тромбоцитопенія, підвищення рівня АлТ, АсТ. Може бути глухо-та, сліпота, хоріоретиніт, енцефалопатія та ін. Кла-сичною є тетрада: жовтяниця, гепатоспленомегалія, геморагічний синдром, тяжке ураження нервової системи. Діагностичне значення має цитоскопічний (гігантські клітини), вірусологічний (виділення ЦМВ – інфекції), імунофлюоресцентний (наявність антиге-нів та антитіл), імуноферментний, радіоімунний ( на-явність антитіл) методи і ланцюгова полімеразна реакція (виявлення вірусної ДНК).
Лікування
: ефективні внутрішньовенні введен-ня ганцикловіру в дозі 10-15 мг на кг на добу або фоскарнету по 120 мг на кг на добу протягом 3-6-12 місяців. Показаний цитотект по 2-4 мл на кг внутрі-шньовенно через 2-4 дні 6 ін’єкцій. Можна викорис-товувати віферон-1. Посиндромна і симптоматична терапія та озонотерапія.
Герпетична інфекція
– захворювання, яке ви-кликає вірус простого герпесу, і має частіше гема-тогенний шлях інфікування. Контамінаційне інфіку-вання через заражені навколоплідні води або під час проходження через пологові шляхи буває геніталь-ним герпесом (вірус простого герпесу другого типу).