Сибірка

Матеріали / Сибірка

Сторінка 3

Лікування шкірної форми сибірки повинно бути консервативним. Не дозволяється проводити активні захо-

399

ди (розрізувати, зондувати, вишкріба­ти). Розтинають пухирі лише у разі на­гноєння їх з утворенням гнояка.

Лікування треба починати з надання спокою ураженій ділянці. Основну роль відіграють специфічна терапія, застосу­вання антибіотиків, хіміопрепаратів.

Специфічна терапія полягає у вве­денні специфічної сироватки. Дорос­лим у разі легкого перебігу вводять 40—50 мл, при захворюванні серед­ньої тяжкості — 50—75 мл, при тяж­кому перебігу — від 75 до 100 мл.

Паралельно з протисибірковою си­роваткою застосовують специфічний протисибірковий у-глобулін: при легко­му перебігу захворювання — 20 мл, при середньої тяжкості— ЗО—40 мл, при тяжкому і дуже тяжкому — 60—150 мл.

Специфічну протисибіркову сиро­ватку і у-глобулін застосовують у по­єднанні з антибіотиками. Курсова доза препаратів групи пеніциліну ста­новить 3 000 000—5 000 000 ОД.

Деякі автори хворим з легкою фор­мою сибірки призначають лише анти­біотики: бензилпеніциліну натрієву сіль — по 500 000—1 000 000 ОД внут-рішньом'язово 6—8 разів на добу про­тягом 5—7 діб, тетрациклін, окситет-рациклін.

Для лікування сибірки застосову­ють органічні препарати миш'яку (сальварсан). Він ефективний лише в комплексі з іншими лікувальними за­собами і, насамперед, з протисибір­ковою сироваткою. Вводять сальвар­сан внутрішньовенне по 0,6—0,9 г.

Поряд із специфічною терапією, застосуванням антибіотиків і сульфа­ніламідних препаратів у комплекс лікування сибірки повинна бути вклю­чена і дезінтоксикаційна терапія: що­денні внутрішньовенні вливання розчину "Трисоль" (для відновлення об'єму циркулюючої крові, зняття за­дишки, ціанозу, спраги) з доданням 400 мл поліглюкіну, реополіглюкіну, а також кортикостероїди.

Профілактика сибірки буває загаль­ною і індивідуальною.

Загальна профілактика передбачає:

1) суворий санітарний нагляд за

виявленням, обліком, паспортизацією і знезараженням скотомогильників;

2) проведення профілактичної робо­ти серед населення, котре проживає на території, яка є зоною ризику щодо си­бірки, а також серед тих, хто займаєть­ся заготівлею, збереженням, транс­портуванням, переробкою і реалізацією сировини тваринного походження;

3) планову вакцинопрофілактику

осіб з ризиком щодо зараження сибір­кою;

4) активне виявлення і лікування хворих;

5) активне виявлення інфікованих об'єктів і предметів, їх знезараження;

6) санітарно-освітню роботу серед населення.

Індивідуальна профілактика поля­гає в імунізації людей проти сибір­ки. Планові щеплення проводять:

а) тим, хто працює із живими куль­турами збудника сибірки, заражени­ми лабораторними тваринами або дос­ліджує матеріал, інфікований збудни­ками сибірки;

б) зооветпрацівникам і іншим осо­бам, зайнятим передзабійним утри­манням худоби, а також забоєм, роз­биранням туш та зняттям шкури;

в) особам, які зберігають, транс­портують і проводять первинну перероб­ку сировини тваринного походження.

Для імунізації людей проти сибір­ки використовують живу суху вакцину. Первинну імунізацію (скарифікуван-ня або підшкірне введення) проводять дворазове з інтервалом в 21 добу.