Сибірка

Матеріали / Сибірка

Сторінка 2

Місцеві зміни при сибірковому карбункулі характеризуються появою незначного свербіння. Потім на шкірі з'являється щільна червоного кольо­ру свербляча пляма, як після укусу

398

комахи. Згодом свербіння посилюєть­ся, а в центрі ущільнення з'являється невеликий пухирець, на місці якого ут­ворюється виразка. Остання починає швидко збільшуватися в розмірах.

Після проривання пухирів і утво­рення виразки свербіння минає, але з'являються загальні явища: підви­щується температура тіла, з'являють­ся головний біль, безсоння, зни­жується апетит. Підвищення темпе­ратури тіла відбувається паралельно до збільшення карбункулу. Навколо ви­разки утворюється запальний валик, який виступає над поверхнею шкіри.

У цей час з'являється м'яка при­пухлість тканин навколо виразки, яка поширюється на сусідні ділянки. Дно виразки западає і набуває багряного кольору. З виразки виділяється значна кількість серозної або серозно-кров'я­нистої рідини. Біля виразки утворюють­ся дочірні везикули, які з часом злива­ються між собою. Коли цього не на­стає, везикули досягають великих роз­мірів, що призводить до збільшення карбункулу (іноді до 10 см в діаметрі).

Характерною особливістю сибірко­вого карбункулу є некротична виразка із значним серозним виділенням, вдав­леним темним центром, оточена за­пальним обідком і вінцем з везикул. Вона має щільну основу, оточена на­бряклими тканинами.

Сибірковий карбункул, на відміну від інших банальних карбункулів, не болючий. Його часто супроводжує ре-гіонарний лімфаденіт. Збільшені лімфатичні вузли дещо чутливі, але не болючі.

Через деякий час ексудація з ви­разки зменшується, некротизовані ділянки підсихають. Центральна час­тина карбункула стає темнішою і гор­бистою. Температура тіла в цей час знижується. Карбункул прикриваєть­ся струпом. Набряк поступово зни­кає. Краї струпа відокремлюються від шкіри і починають виступати над її поверхнею. Наприкінці 3-го тижня струп повністю відшаровується, і утворюється гранулююча виразка з незначним гнійним виділенням. Це

буває тоді, коли процес проникає у підшкірну основу. За некрозу лише шкіри струп відпадає без утворення грануляцій, після повної епітелізації виразки. Згодом гранулююча виразка рубцюється і епітелізується.

Едематозна форма сибірки перебігає дуже тяжко. Першою її оз­накою є виникнення незначного свер­біння в ділянці проникнення мікробів. Пізніше з'являється набряк, який швидко прогресує. Температура тіла протягом 2—3 діб досягає свого макси­муму і тримається до кінця некроти-зації та початку утворення струпа. На­бряк не болючий, щільний. Згодом він вкривається дрібними пухирцями, на­повненими серозною рідиною, та ділянками некрозу. На 3-тю або 4-ту добу пухирці лопаються і починає виді­лятися у великій кількості серозна ріди­на. На 8-му — 10-ту добу пухирці і ділянки некрозу вкриваються струпом.

З моменту лопання пухирців і по­чатку некротизації шкіри захворюван­ня має такий самий перебіг, як у разі карбункульозної форми сибірки. Хво­роба характеризується загальними проявами: температура тіла досягає 40 °С, з'являються марення, мозкові розлади, судоми, блювання. На 3-тю — 4-ту добу може настати смерть.

Бульозна форма сибірки, як і едематозна, зустрічається рідко.

Ще рідше зустрічається еризипе-лоїдна форма сибірки.

Цей різновид шкірної форми си­бірки характеризується легким пере­бігом і сприятливим завершенням.

У діагностиці сибірки важливу роль відіграє лабораторне бактеріологічне дослідження. При шкірній формі до­сліджують вміст везикул, карбун­кулів, виділення з виразок або струп, що відпав.

Кров для дослідження (1 мл) бе­руть із вени, бажано в період гаряч­ки. Її засівають безпосередньо на жи­вильне середовище, а також роблять мазки на предметному склі.