ЛікуванняСторінка 2
Лікування ендотоксичного шоку полягає у введенні антибіотиків широкого спектра дії з подальшим призначенням кортикостероїдів. Вводять гіпертонічні розчини глюкози з інсуліном та калієм, кокарбоксилазу, вітаміни, строфантин, амідопірин, симптоматичні препарати. Але здійснити повну корекцію порушеної гемодинаміки, водно-електролітного балансу під час передопераційної підготовки неможливо. Достатньо досягти підвищення центрального венозного й артеріального тиску, зменшення частоти пульсу і збільшення діурезу. Об'єм інфузійної терапії повинен складати 1,5-2 л. Якщо до оперативного втручання неможливо покращити загальний стан хворого, інтенсивну терапію продовжують під час операції.
Основним видом знеболювання при операції з приводу гострого перитоніту є поверхневий ендотрахеальний наркоз із застосуванням м'язових релаксантів і керованого дихання.
При розлитому перитоніті як операційний доступ використовують серединну лапаротомію, яка здатна створити оптимальні умови для ревізії органів черевної порожнини. У разі обмеженого перитоніту (гострий апендицит або іншої локалізації) (мал. 8.2) можна застосовувати косі розрізи.
Основним завданням оперативного втручання повинно бути видалення вогнища інфікування черевної порожнини (апендектомія, холецистектомія тощо) або зашивання дефекту при перфорації чи розриві порожнистого органа (проривна виразка). Максимально видаляють ексудат електровідсмоктувачем і проводять масивне промивання (лаваж) черевної порожнини асептичними розчинами, а після цього - декомпресію кишечника й адекватне дренування черевної порожнини (мал. 8.3).
Очищення тонкої кишки досягають за допомогою спеціального зонда Еббота-Міллера довжиною 2,5-3,5 м з множинними боковими отворами. Його вводять через ніс, рот, гастростому або сліпу кишку.
При загальному гнійному перитоніті черевну порожнину дренують у правому і лівому підребер'ях здухвинних ділянках справа і зліва.
Для дренування краще використовувати подвійні або множинні поліхлорвінілові чи силіконові трубки. За допомогою цих дренажних трубок у післяопераційний період промивають черевну порожнину (перитонеальний діаліз). При цьому видаляють інфікований матеріал та токсичні речовини, а також за допомогою антибіотиків, які вводять через них у черевну порожнину, пригнічують розвиток інфекції. Через 1,5-2 години після операції, перед проведенням перитонеального діалізу, хворому надають підвищеного положення, потім через верхні трубки в черевну порожнину 
Мал. 8.3. Варіанти дренування черевної порожнини при дифузному й тазовому перитоніті .
Цим способом через черевну порожнину протягом доби проводять від 10 до 25 л діалізуючого розчину. Головною умовою успішного проведення перитонеального діалізу повинно бути використання хімічно-синхронного з плазмою крові діалізуючого розчину, який містить таку ж кількість аніонів і катіонів. Для цього постійно (кожні 8 годин) в крові, сечі й діалізаті визначають вміст натрію, калію, хлоридів і білків. Враховуючи дані лабораторних досліджень, відповідно корегують склад діалізуючого розчину.
В останні роки замість діалізу перевагу віддають перитонеальному лаважу. Програмована перитонеостомія в поєднанні з лаважем, пери-дуральною анестезією та інтубацією кишечника дозволяє швидко виконати санацію черевної порожнини і ліквідувати запальний процес. Повторно такі процедури проводять через 1-2 доби до повного очищення черевної порожнини від гною, фібрину і некротичних тканин. Після останньої санації черевну стінку зашивають остаточно капроновими або лавсановими нитками.