ЛікуванняСторінка 1
Лікування гострого перитоніту в повному обсязі можливе тільки в умовах хірургічного стаціонару з надійно організованою анестезіологічною службою та інтенсивною терапією.
Залежно від територіального розміщення хворого, відстані лікувального закладу і терміну транспортування, лікування поділяють на два етапи: догоспі-тальний і госпітальний.
На догоспітальному етапі перша лікарська допомога полягає в підтриманні водно-електролітного гомеостазу і волемії (профілактика згущення крові) за рахунок інфузійної терапії - сольові розчини і поліглюкін у співвідношенні 2:1. Інколи можна подіяти на осередок гострого перитоніту: холод на ділянку запального осередку, спазмолітики, дренування зондом шлунка при перфоративній виразці. При підозрі на гострий перитоніт і встановленому діагнозі із значним больовим синдромом можна приймати ненаркотичні анальгетики, особливо спаз-моанальгетики (баралгін і т. ін.) і антибрадикінінові препарати (бензофурокаїн). Необхідна термінова евакуація хворого в хірургічний стаціонар. Це лікування можна продовжити в процесі транспортування. При підозрі на гострий перитоніт або вже розвинутій хворобі, перитоніті, а також при травмах чи захворюваннях, які загрожують виникненням перитоніту, головним завданням лікаря на догоспітальному етапі є забезпечення швидкої евакуації хворого на етап кваліфікованої хірургічної допомоги, де можна провести необхідні діагностичні й лікувальні заходи. Якщо транспортування хворого на цьому етапі не пов'язане з великою затратою часу і додатковою травматизацією, швидка евакуація більш цінна, ніж виконання лікувальних заходів в обсязі першої лікарської допомоги.
У хірургічному стаціонарі діагноз потрібно підтвердити із визначенням можливого джерела гострого перитоніту, розповсюдження і фази його розвитку. Лабораторні та спеціальні методи дослідження використовують в обсязі, можливому даному лікувальному закладі.
Встановлений діагноз є показанням до проведення дострокової операції, тому що це основний ланцюг у лікуванні гострого перитоніту.
Основними завданнями хірургічного лікування при розповсюдженому перитоніті є:
- видалення патологічного вмісту з черевної порожнини;
- виявлення і видалення джерела перитоніту;
- санація черевної порожнини за допомогою промивання (лаваж), адекватне дренування та введення антибактеріальних препаратів;
- інтубація і декомпресія шлунково-кишкового тракту та застосування медикаментозних засобів, спрямованих на ліквідацію паралітичної кишкової непрохідності;
- корекція метаболізму (волемічного, електролітного, білкового порушень і кислотно-лужної рівноваги);
- відновлення та підтримка на оптимальному рівні функцій життєво важливих органів (нирок, печінки, серця, легень) і профілактика ускладнень.
Перед операцією необхідно звернути увагу на виявлення або наявність супровідних захворювань (печінки, нирок, серцевої і дихальної систем), провести корекцію розладів гемодинаміки, покращити скоротливу здатність міокарда і нормалізувати мікроциркуляцію. Для визначення видільної функції нирок досліджують погодинний діурез. Виділення за 1 годину понад 50 мл сечі свідчить про їх задовільну функцію.
Передопераційна підготовка для кожного хворого індивідуальна і повинна тривати 2-3 години. У запущених випадках при явищах токсичного шоку і низькому артеріальному тиску - 4-6 годин. Лікувальні заходи потрібно починати з декомпресії шлунково-кишкового тракту, вводячи в шлунок зонд.
У хворих на гострий перитоніт може бути гіповолемічний і ендотоксичний шок.
Про гіповолемічний шок свідчать: зниження артеріального тиску (менше 10,7 кПа, тобто 80 мм рт. ст.), центрального венозного тиску (менше 70 мм вод. ст.), діурезу, підвищений гематокрит (понад 45), тахікардія, декомпресія шлунково-кишкового тракту - 25 мл/год і такі ознаки, як сухість язика, шкіри, спрага, часте блювання.
Лікування гіповолемічного шоку полягає у поповненні об'єму циркулюючої крові (ОЦК), підвищенні онкотичного тиску і діурезу, без чого не можлива корекція порушень водно-сольового обміну та кислотно-основного стану. З цією метою вводять плазму, альбумін, низькомолекулярні декстрини, концентровані розчини глюкози (10 і 20 %).
При покращанні показників гемодинаміки, функції нирок і відсутності ознак перевантаження малого кола кровобігу продовжують вводити концентровані розчини глюкози для поновлення дефіциту з позаклітинної рідини. Якщо після нормалізації центрального венозного тиску функція нирок залишається порушеною, хворому вводять внутрішньовенно еуфілін (10 мл 2,4 % розчину).
Після поповнення ОЦК і нормалізації функції нирок проводять корекцію порушень водно-сольового обміну. При гіперкаліємії понад 5,5 ммоль/л, а також при порушенні функції нирок, розчин калію не використовують, а вводять через кожні 30 хвилин 20 мл 40 % розчину глюкози з інсуліном та 5 мл 10 % розчину кальцію хлориду.
При гіпокаліємії і збереженні функції нирок застосовують розчин калію хлориду з розрахунку 1 ммоль на 1 кг маси тіла разом з розчином глюкози та інсуліном.