Фізіологічне значення автономної нервової систем. Особливості впливу на функції організму симпатичної і парасимпатичної частини нервової системи. Ментори нервової системи

Матеріали / Фізіологічне значення автономної нервової систем. Особливості впливу на функції організму симпатичної і парасимпатичної частини нервової системи. Ментори нервової системи

Сторінка 1

ПЛАН

1. Автономна нервова система, її морфофункціональні особливості.

2. Функції автономної нервової системи.

3. Симпатична частина автономної нервової системи, її функції.

4. Відділи симпатичної частини.

5. Парасимпатична частина автономної нервової системи її функції.

6. Відділи парасимпатичної частини.

7. Медіатори нервової системи.

Автономна нервова система – це частина периферичної нервової системи, що іннервує внутрішні органи, а саме: органи серцево-судинної системи, травного, дихального та сечостатевого апаратів, залози внутрішньої секреції, а також всі непослуговані м’язи та всі залози організму, де б вони не знаходились. Таким чином, автономна нервова система інервує ті органі та тканини, функції яких майже не залежать від нашої свідомості.

В ембріогенезі автономна нервова система, як і інші відділи нервових системи вищих тварин та людини, розвивається з ектодерми. Із загального зачатка нервової системи виникають симпатобласти, з яких утворюються вузли та сплетення автономної нервової системи.

Автономна нервова система є невід’ємною частиною нервової системи, знаходиться під контролем кори великого мозку і її функції, як і функція інших відділів нервової системи, здійснюється по типу рефлексів.

Морфофункціональні особливості:

1. Функція автономної нервової системи не контролюється свідомістю.

2. Автономна нервова систем має тільки еферентну ланку рефлекторної дуги, еферентна ланка цієї дуги є спільною з іншими відділами нервової системи.

3. Швидкість імпульсів по еферентних волокнах автономної нервової системи дорівнює до 10 м/сек., а по еферентних волокнах інших відділів нервової системи – до 100 м/сек

4. Волокна автономної нервової системи н мають м’якої оболонки, або вона слабо виражена і тому поперечник цих волокон відносно малий.

5. Як центральні, так і периферичні відділи автономної нервової системи роз приділені нерівномірно.

6.Тіло останнього нейрону знаходиться на периферії. Сукупність їх складає периферичні автономні вузли.

7.Еферентні волокна, які відходять із центрів автономної нервової системи, на шляху до органа перериваються в автономних вузлах і називаються перед і після вузловими.

8.Автономна нервова система інервує серце, кровоносні і лімфатичні судини, лімфатичні вузли, залози, парелосіму і стінки внутрішніх органів, ядро ока, а також здійснює трофіку тканини.

Автономна нервова система має центральні та периферичні відділи. Центральні відділи локалізуються в середньому та довгастому мозку, в бічних рогах шийного, грудного, поперекового та крижового відділів спинного мозку.

Слід зазначити, що функція автономної нервової системи полягає в тому, щоб діяльність внутрішніх органів завжди відповідала потребам організму. Необхідно також пам’ятати, що автономна нервова система є невіддільною частиною єдиної нервової системи організму і функціонує, як і всі її відділи, під впливом кори великого мозку.

За будовою та функцією автономну нервову систем поділяють на симпатичну та парасимпатичну частини.

Симпатична частина автономної нервової системи інревує всі органи і тканини організму. Її функція полягає в прискоренні серцевої діяльності, в звуженні кровоносних судин (крім коронарних), в торможенні виділення секрету залоз (слини, шлункового соку), в підвищенні тонусу поперечно-посмугованої мускулатури, в трофіці тканин, в розширенні зіниць.

В симпатичній частині розрізняють центральний і периферичні відділи. Центри симпатичної частини закладені в більших стовпах спинного мозку від VІІІ шийного до ІІ поперекового сегментів в вигляді бокового проміжного ядра.

Периферичні відділи симпатичної частини представлені парним симпатичним стовбуром і його з’єднуючими гілками, симпатичними нервами. Симпатичний стовбур і інші периферичні симпатичні утворення прийнято вивчати окремо для шийного, грудного черевного і тазового відділів тіла.