КлінікаСторінка 1
Перебіг гострої непрохідності кишечника має стадійний характер. Початкова стадія, залежно від форми непрохідності, може продовжуватися від 2 до 12 годин, проявляючись інтенсивним больовим синдромом (фаза "ілеусно-го крику"). Друга, проміжна, стадія (12-36 годин), в основі якої лежить гостре порушення внутрішньостінкової гемоциркуляції, клінічно характеризується розвитком ендотоксикозу, який супроводжується розладом гемодинаміки. Третя, пізня, стадія настає через 36 годин після розвитку захворювання і відрізняється крайньою тяжкістю клінічних проявів, обумовлених розлитим перитонітом. Тривалість цієї стадії для кожної форми непрохідності й окремого хворого різна.
Клінічні прояви гострої непрохідності кишечника залежать від рівня формування перепони, повноти обструкції, раннього залучення в процес судинно-нервового апарату, функціонального стану кишечника та нейроендокринної реактивності організму.
Найбільш ранньою та однією із постійних ознак непрохідності кишечника є больовий синдром, який має місце у 99,6-100 % хворих. Виникнення переймоподібного болю більш характерне для гострої обструкції просвіту порожнистої або клубової кишки.
Різкий постійний біль частіше супроводжує розвиток странгуляції, а розлитий біль у животі, який повільно прогресує, з'являється на тлі поступового переповнення його проксимальних відділів.
Одним із ранніх та постійних симптомів непрохідності є спрага, яка найбільш виражена у хворих з високою непрохідністю та частим, сильним блюванням.
Менш постійним симптомом в початковій стадії розвитку процесу є затримка випорожнень та газів, частота якої складає 64,7-81 %.
Однак механічна непрохідність кишечника в початковій фазі її розвитку може супроводжуватися імперативним випорожненням дистальних його відділів.
Ранньою ознакою гострої непрохідності кишечника вважають блювання, яке із самого початку захворювання має рефлекторний характер, а в міру його розвитку є результатом переповнення проксимальних відділів шлунково-кишкового тракту. Якщо в даний період у блювотних масах знаходиться кишковий вміст, це дає привід думати про його калове походження. У пізніх стадіях захворювання блювання виникає в результаті ендотоксикозу, одним із проявів якого є набряк мозку. Багатократне, виснажливе блювання свідчить про високу непрохідність тонкої кишки або її запущений характер.
Однією з місцевих ознак гострої непрохідності кишечника є здуття живота (46,7 %), яке набуває нерівномірного характеру за рахунок більш вираженого переповнення сегмента кишки вище рівня перепони. Ще в 1889 році Валь, описуючи клініку гострої непрохідності кишечника при странгуляції і завороті, звернув увагу на чотири місцеві ознаки: видиму асиметрію живота, перистальтику кишечника, еластичну випуклість кишечника при пальпації та тимпаніт при перкусії. При легкому струсі черевної стінки виявляється "шум плеску" в переповненій рідиною та газом кишковій петлі (симптом Матьє-Склярова), який має місце у 51,4 % хворих.
Спостерігається видима перистальтика кишечника, яка частіше посилюється після пальпації живота (симптом Шланге). Рідше вдається виявити "звук падаючої краплі" (симптом Спасокукоцького), "шум бульбашки, що тріснула" (симптом Вільмса). Перкуторно визначається розлитий тимпаніт, найбільш виражений над ободовою кишкою та шлунком.
Дещо пізніше на тлі прогресуючого розвитку гострої непрохідності кишечника в черевній порожнині накопичується рідина. Іноді пальпується злуковий конгломерат або інвагінат у вигляді болючої, рухомої чи малорухомої пухлини.
У міру розвитку перитонеальних проявів наростає захисне напруження м'язів передньої черевної стінки та з'являються симптоми подразнення очеревини.
Для початкової стадії гострої механічної непрохідності характерним є відновлення перистальтики, яка в подальшому набуває звучного характеру з металевим відтінком (симптом Ківуля), що свідчить про появу пневматозу тонкої кишки та її перерозтягнення.