Анатомо-фізіологічні аспекти вищої нервової діяльностіМатеріали / Анатомо-фізіологічні аспекти вищої нервової діяльностіСторінка 2
Тривале утримання нервових зв'язків (“довгочасна пам’ять”) зв’язана, мабуть, із структурними змінами в синоптичному апараті або в тілі нервових клітин.
Вважають, що при повторних проходженнях нервових імпульсів шипики на дендритах кіркових нейронів збільшуються в розмірах, що в свою чергу підвищує синоптичну активність нейронів.
Довгочасна пам'ять пов’язана із зміною трофічних процесів, які зачіпають синтез медіаторів, що передають нервове збудження. Сліди пам'яті пов’язували з перерозподілом іонів, які регулюють рівень збудливості нейронів, з перебудовою ферментних систем.
Є також дані про можливе збереження слідів на рівні одиничних нейронів. Це дає підставу вважати, що замикання тимчасового зв'язку є лише одним із механізмів пам'яті. Добре відомі випадки запам’ятовування від одноразової дії зовнішнього стимулу.
Отже, пам'ять – це здатність живих істот сприймати, відбирати, зберігати і використовувати інформацію, для формування своєї поведінки.
Свідомість – це суб’єктивний світ людини від найпростіших елементарних відчуттів до абстрактного мислення.
Свідомість виникає тільки на вищих етапах розвитку у людини. Для неї характерно активне відображення навколишньої дійсності.
Функцією відображення володіють і спинний мозок і інші відділи ЦНС, але вона не має якості психічного відображення. Тільки кора великого мозку виконує психічну діяльність. Для виникнення свідомості необхідною є дія подразників внутрішнього світу на рецептори організму.
Свідомість є продуктом історичного розвитку її виникнення пов’язане з переходом предків людини до праці і з появленням мови.
Свідомість допомагає людині впізнати якість предметів, зрозуміти їх внутрішні закономірності.
Дякуючи свідомості людина може цілеспрямовано організувати свою працю для неї відкриваються широкі можливості спілкування з навколишнім світом. Таким чином, постійний зв’язок людини з навколишнім світом – це головна умова нормальної свідомої діяльності.
Кожна частина мозку відповідає за певні функції органів людини. Моторна зона – при її подразненні виникають скорочення скелетної мускулатури.
Зорова область – завдяки неї людина може бачити. При її пораненні наступає повна сліпота.
Слухова область – при її ураженні наступає повна втрата слуху.
Смакова область – її поранення ведуть до втрати або зміни смаку.
Нюхова область – її пошкодження веде не до повної втрати нюху, а тільки до його зниження.
При двосторонньому пошкодженні поля веде до повної втрати нюху.
Область шкіряних рецепторів клітини цієї області сприймають больові і термічні подразнення шкіри. При подразненнях задньої центральної звивини виникає або повна втрата чуттєвості (анестезія), або її зниження (гіпертензія).
1-2 сигнальні системи.
1 сигнальна система, як її назвав І.П.Павлов існує у людини. Це конкретні сигнали внутрішнього матеріального світу, які виникають в людей як від оточуючої природи, так і від соціального середовища. 1-ша сигнальна система людей відмічається швидкістю іррадіації і концентрації нервового процесу. Крім 1 сигнальної системи у людини є ще і 2 або словесна сигнальна система, тобто слова, які сигналізують подразнення 1 сигнальної системи в великі півкулі головного мозку. Кінестизичні подразники, які йдуть від мовних органів, - це другі сигнали, які представляють собою фізіологічну основу відволікання від дійсності.
Функція мови складається в рефлекторному регулюванні скорочення мускулатури, які беруть участь в акті усної і письмової мови. Завдяки аферентним імпульсам, які протікають з рецепторів рухового апарату, який бере участь в мові. При вимовленні, написанні і читанні слів сигнали в головний мозок поступають не тільки із органів словоутворення, але і з органів слуху, зору, а також з тих груп скелетних м'язів, скорочення яких супровідне вимовлянням слів (міміка і жестикуляція) і забезпечує акт писемства.