Брюкке (1819-1892)

Видатні медики / Брюкке (1819-1892)

  Ернст Вільгельм Ріттер фон Брюкке (EWR Brűcke) - видатний австрійський фізіолог, директор Інституту фізіології, що складає частину коледжу Віденського університету, в якому він спочатку став деканом медичного факультету, а потім ректором університету. Професор Брюкке читав на медфаку свій улюблений курс лекцій «Фізіологія голоси й мови». Доктор Брюкке був улюбленим учнем великого німецького фізіолога Йоганнеса Петера Мюллера (JP Muller, 1801-1858). У 40-х роках група молодих учнів віталістскі орієнтованого Мюллера дала на противагу своєму вчителю урочисту клятву, підписавши її власною кров'ю, пояснити всі явища живої природи виключно в категоріях фізики та хімії. Крім Брюкке, серед цих учнів були Карл Людвіг, Гельмгольц і Дюбуа-Реймон. Майбутні корифеї фізіології XIX століття утворили «незримий коледж», який увійшов в історію під ім'ям фізико-хімічної школи у фізіології, лідером якої був радник Брюкке. Продовжувач справи Гоффмана, один із засновників механіцізма Брюкке вважав, що «життя» необхідно вивчати і пояснювати на підставі експериментальних методів хімії та фізики. Символом віри цієї школи був принцип найсуворішого детермінізму і погляд на організм як на енергетичну систему. «Телеологія - це така пані, без якої не може обійтися жоден біолог, проте з якої ніхто не наважується з'явитися публічно», - говорив Брюкке. Ернст Брюкке народився 6 червня 1819 року в Пруссії в родині художника академічної школи, талант якого був більше, ніж його доходи. Після ранньої смерті матері Ернст знайшов у свого дядька в Штральзунді другий дім. У цьому патріархальному сімействі цікавилися природничими науками. Здавши іспит на атестат зрілості, Ернст не знав, за що взятися. Батько Брюкке умовляв молодого Ернста послідувати сімейній традиції. Він же однаково хотів бути художником, суднобудівником, сільським фермером. Але навчання будь-який з цих професій вимагало грошей, а їх-то якраз не було. Юнак обрав медицину, мабуть, з розрахунку на допомогу трьох своїх дядечків - зубних лікарів, які проживають в Берліні. Професор Мюллер звернув увагу на свого обдарованого слухача, і в 1842 році Брюкке став доктором. Дюбуа-Реймон, неодмінний секретар Берлінської Академії наук, в 1841 році писав своєму другові Халману: «Я чудово проводжу тепер час з Брюкке. З усіх моїх однолітків він перший і єдиний володіє головою, яка тотожна моєї. Він неймовірно багато пережив і вигадав масу речей, дуже тонке і хитромудрість у своїх наукових дослідженнях, це спокійний та привітний чоловік ». Рішення Брюкке стати вченим-медиком було викликано аж ніяк не відсутністю художнього таланту. Брюкке не кинув заняття мистецтвом: він опублікував книги про теорію образотворчого мистецтва, фізіології кольору в прикладному мистецтві, передачі руху в живописі, які закріпили за ним репутацію знавця. Ернст продовжував вивчати техніку живопису, подорожував по Італії, колекціонував Мантенья, Бассано, Луку Джордано, Рібері, а також голландські пейзажі і німецькі готичні полотна. Деякі з картин будуть роками висіти в його майбутній лабораторії упереміш з професорською колекцією анатомічних діапозитивів і гістологічних зразків. Ернст Брюкке освіту здобув у Берлінському та Гейдельберзькому університетах. У 1848 році він професор Кенігсберзького університету. Через рік Брюкке, якого хотіли отримати наукові установи всієї Європи, був переведений з Кенігсберга до Віденського університету і отримав надзвичайно високий оклад - 2000 гульденів на рік (800 доларів). Йому було надано під кабінет просторе приміщення в будівлі палацу Жозефініум з мальовничим видом на місто. Проте професор Брюкке приїхав до Відня не заради комфорту і барвистих пейзажів. Він відмовився від прекрасної квартири, оселився у старій майстерні без водопроводу і газу - підручний робочий носив у відрах воду з Садові у дворі і доглядав за піддослідними тваринами. Брюкке сам перетворив застарілої стара будівля у прекрасний храм науки і видатний Інститут фізіології в Центральній Європі. Інститут фізіології, складова частина клінічного коледжу Віденського університету, обіймав приміщення колишніх збройових майстерень на розі Верінгерштрассе у кварталі від розтягнутого комплексу лікарні і по діагоналі від Обетовой церкви і самого університету. Стіни двоповерхової будівлі інституту були такого ж сірого кольору, як і колись відливається в ньому гармати. У другій половині будівлі, що тягнувся на цілий квартал, перебувала анатомічка, де перші два роки студенти досліджували трупи. Піднявшись по Бергассе - однієї з найбільш крутих віденських вулиць, і звернув за ріг Шварцшпаніерштрассе, можна було пройти під аркою і коротким проходом у внутрішній двір. Справа була аудиторія, де кожне ранок з одинадцяти до полудня професор Брюкке читав лекції. Ніші в стінах аудиторії були заставлені лабораторними столами з різними препаратами, електричними батареями, книгами. Тут же маячили фігури студентів, схилених над мікроскопами. Коли Брюкке приходив на лекцію, вони залишали на годину свої робочі місця і тинялися без діла, бо інших приміщень не було. У наступному приміщенні знаходилася невелика лабораторія, в якій працювали помічники професора Брюкке Ернст Флейшль і Зигмунд Екснер, вихідці з титулованих австрійських сімей. У кутовому приміщенні будівлі розташовувався мозкової і нервовий центри інституту - бюро, робочий кабінет, лабораторія і бібліотека професора Брюкке, який сидів за робочим столом, розглядаючи увійшли блакитними холодними очима. Студенти говорили, що один його погляд здатен заморозити будь-яку рибу, виловлену в Дунаї. Голову професора прикривав незмінний шовковий бере, ноги були закутані шотландським пледом, а в кутку стояв скромний прусський парасольку, з яким він не розлучався навіть в самі ясні літні дні, прогулюючись вранці по рингу. У цьому інституті він успішно пропрацював 33 роки і, завдяки універсальним обдаруванням, створив собі ім'я чудовими роботами в галузі фізіології м'язової та нервової тканини, травлення, крові, зору. Брюкке багато уваги приділяв питанням фізіології звукового мовлення. Їм написані роботи «Основні риси фізіології та систематики мовних звуків для лінгвістів і вчителів глухонімих» (1856), «Новий метод фонетичної транскрипції» (1863) і ряд праць з прикладної фізіології зору. Він випустив «Підручник фізіології» у двох томах. В Інституті фізіології професора Брюкке разом з Гельмгольцем, Дюбуа-Реймона і К. Людвігом працював асистентом Фрейд. Спочатку він виготовляв діапозитиви для лекцій свого шефа, потім під керівництвом Брюкке виконав чотири оригінальні дослідження і опублікував їх. У 1877 році, коли Фрейду йшов двадцять перший рік, він написав статтю щодо нервових закінчень в хребті міног. У наступному році були опубліковані його дослідження, що стосуються нервових закінчень в хребті найпростіших риб, а потім «Центральний вісник медичних наук» помістив його замітки про метод анатомічної підготовки для дослідження нервової системи. Він також провів дослідження структури нервових тканин і нервових клітин річкових раків. Через рік після переїзду Брюкке обрали в Академію, засновану в 1848 році вступив на престол імператором Австро-Угорщини Францом Йосифом I. Вперше в історії Австрії німець, пруссак, протестант, став деканом медичного факультету, а потім ректором університету. Професор Брюкке мав славу сміливим і відважним вченим; він боявся тільки дифтерії, що забрала його матір і сина; ревматизму, який перетворив його дружину в інваліда, і туберкульозу, якому була схильна до його сім'я. Не доживши 8 років до кінця XIX століття, 7 січня він помер. Весь медичний і академічний світ оплакував його відхід, але більше за всіх Зигмунд Фрейд, для якого Брюкке був найбільшим ученим і наставником. Протягом всього свого життя Фрейд говорив про свою повагу і захоплення незаперечним авторитетом Брюкке і навіть про благоговінні перед ним. Минуло багато років, Фрейд, як і раніше згадував зауваження Брюкке, зроблену йому одного разу з приводу його непунктуальність. Фрейдом призначено буде часто бачити перед собою блакитні очі Брюкке, докірливо дивились на нього в хвилини зневаги вченим власним обов'язком.