Розвиток фармації

Матеріали / Розвиток фармації

Сторінка 1

План:

1.Виникнення ліків та лікознавства рабовласницького суспільства.

2.Розвиток фармації у Стародавній Греції та Римі, Стародавньому Сході, в країнах Середньої Азії.

3.Фармація Західної Європи.

4.Організація фармацевтичної справи на Русі.

5.Фармація на Україні.

Наукова фармація складається на базі перевірки та узагальнення емпіричних знань народів.

Лікування виникло як продукт певного соціального середовища і, передавань з покоління, увійшло невід’ємною частиною до складу загальнолюдської культури.

Лікування змінюється залежно від розвитку продуктивних сил, і його засоби були щільно пов’язані з виробництвом.

Людина випробувала як ліки все, що могло здатися їй придатним. Вона використовувала свій досвід, а також переданий від попередніх поколінь, який учив її, що корисне, а що шкідливе, що цілюще, а що смертельне.

Функції “лікування”, що їх виконували в первісній общині переважно жінки, у класовому суспільстві перейшли насамперед до старійшин і жерців.

Досвід народу в лікуванні хвороб, пов’язаний з релігійними культовими нашаруваннями, склав так звану храмову, або жрецьку, медицину, яка була характерною для рабовласницького суспільно-економічного ладу.

У рабовласницькі державі між медициною і фармацією не було різниці. Той, хто лікував, відповідав і за встановлення діагнозу, і за добір та виготовлення ліків; тому він повинен був мати спеціальну підготовку. Так створилися сімейні медичні школи. Старші за віком передавали з покоління всі відомості про медицину та ліки спочатку усно, а з розвитком писемності – письмово.

Дійшли до нас перші записи рецептів, описи хвороб та способів готування ліків.

У медицині рабовласницького суспільства застосовували лікарські речовини в основному рослинного і тваринного походження, деякі метали та мінеральні речовини.

Стародавні єгиптяни поряд з математичними, астрономічними, географічними та іншими заняттями мали великі пізнання в галузі медицини, а отже, і лікознавства.

У часи Галена були дуже поширені складні ліки, що їх вживали єгиптяни за 6000 років до н.е.

Багато матеріалів про ліки дано в папірусі Еберса (1550 р. до н.е.). У ньому описуються різні засоби проти внутрішніх і зовнішніх хвороб.

Стародавні єгиптян в основному вживали несильно діючі ліки і переважно рекомендували дієту.

Стародавні китайці уявляли організм подібним у мініатюрі до світу, а всі процеси в організмі – як взаємини “першоелементів” – землі, води, дерева і повітря.

Більшість описаних у той час лікарських засобів китайської медицини належить до рослинного світу, серед них окреме місце займав женьшень. Застосовували також лимонник, камфору, ревінь, імбир, індійські коноплі, бруньки бамбука, чай, цибулю, часник.

Ліки в Китаї поділялись за смаком і кольором на п’ять елементів: зелені й кислі – “дерево”, діють на печінку; червоні й гіркі – “вогонь”, діють на серце; жовті й солодкі – “земля”, діють на шлунок; білі й гострі – “метали”, діють на легені; чорні й солоні – “вода”, діють на нирки.

У Стародавній Греції існувала яке світська, так і храмова медицина, але порівняно із стародавньою медициною інших країн вона була під меншим впливом релігії.

Одним із найвидатніших лікарів Греції з лікарської школи індивідуального ремісничого учнівства на острові Кос вважають Гіппократа (жив близько 460-377 рр. до н.е.). Він належав до роду лікарів, у яких медичні знання, а отже, і знання ліків передавалися з роду в рід.

Із лікарських засобів за часів Гіппократа застосували слизи, солодкі, оліїсті, в’язкі, гострі, ароматичні, смолисті, бальзамічні і наркотичні речовини (наприклад, мак, мандрагору). Майже не користувались сумішшю речовин. Рослинні препарати вживали у вигляді відварів або настоїв або соків і смол (бальзамів).

Вчення Гіппократа відривало медицину від релігії і виводило її на шлях наукових пошуків.