Фармокотерапія, сумісність лікарських середниківМатеріали / Фармокотерапія, сумісність лікарських середниківСторінка 2
Ентеральний шлях введення не забезпечує швидкого і повного всмоктування лікарських речовин. Для швидкої дії лікарських речовин і створення постійної концентрації їх в організм вводять парентерально, тобто минаючи травний канал. Парентерально треба вводити тільки стерильні розчини.
Із парентеральних шляхів введення найбільш поширеним є введення лікарських засобів під шкіру, внутрішньом'язево і внутрішньовенно.
Лікарські речовини у водних розчинах вводять внутрішньовенно в тих випадках, коли потрібно якнайшвидше досягти лікувального ефекту. Цей спосіб використовується для подання негайної допомоги, а також вливання гіпертонічних розчинів глюкози, натрію хлориду, кровозамінників, які при підшкірному та внутрішньом'язевому введенні спричиняють подразнення, запалення, а то й некроз тканин.
Ускладнені лікарські форми включають дві або більше лікарських речовин, фармакологічний ефект яких зумовлюється їхньою комбінованою дією. Якщо лікарські речовини комбінованого препарату доповнюють або діють в даному напрямі, посилюючи один одного, тоді їх називають синергістами (syh- разом, egro – працюю), а таке явище – синергізмом.
При комбінованому введенні лікарських речовин-синергістів фармакологічний ефект може виявитися у двох випадках: 1) комбінований ефект є ніби результатом звичайного складання дії окремих препаратів; 2) дія однієї лікарської речовини посилюється другою, ніби в геометричній прогресії, тобто загальний фармакологічний ефект буває набагато більший від простої суми ефектів окремо взятих речовин. Цей вид синергізму називають потенціюванням.
Синергізм є прямим, якщо фармакологічні речовини, що входять до складу комбінованого препарату діють на одні і ті, самі елементи тканин (наприклад, м’язові волокна, нервові закінчення, тобто мають одну точку прикладання).
Непрямим синергізмом називають таке явище, коли препарати діють на різні тканини чи клітини, але спричиняють однаковий ефект. Наприклад, адреналін розширює зіниці завдяки скороченню м'яза-розширювача зіниці, атропін – завдяки розслабленню м'яза-звужувача зіниці.
Комбінована дія лікарських речовин-синергістів має ті переваги, що за допомогою малих доз препаратів досягають значного фармакологічного ефекту, уникаючи побічних явищ. Тому такі поєднання широко застосовуються в лікувальній практиці.
Якщо дія лікарських речовин спрямована в протилежному напрямі, то це явище називають антагонізмом (anti – проти, agon – боротьба). Антагонізм буває фізико-хімічний і функціональний (фізіологічний). При фізико-хімічному антагонізмі відбувається хімічна взаємодія з утворенням інших сполук, або адсорбція лікарських речовин на поверхні другої речовини. Такі речовини-антагоністи називаються антидотами (anti – проти, dotos – даний). Прикладом взаємодії антидотів може бути осадження алкалоїдів дубильною кислотою, адсорбція їх активованим вугіллям, нейтралізація кислот лугами.
В основі фізіологічного (функціонального) антагонізму лежить або протилежна дія речовин на одні ті самі елементи тканин (органів), фізіологічні системи, (прямий антагонізм) або ж однаковий вплив (стимуляція, пригнічення) на функціонально протилежні елементи тканин (органів) та фізіологічні системи (непрямий ентагонізм).
Так, ефір, алкоголь пригнічують центральну нервову систему, а стрихнін, кофеїн, коразол збуджують її. Це приклад прямого антагонізму. Приклад непрямого антагонізму: пілокарпін звужує бронхи завдяки збудженню холінорецепторів, адреналін розширює їх, збуджуючи алренорецептори.
Антогонізм може бути двобічний і однобічний. Прикладом двобічного антогонізму є дія атропіну і морфіну: морфін пригнічує центральну нервову систему, і, зокрема, центр дихання атропін же збуджує центральну нервову систему і дихання. При однобічному антагонізмі сильніше виявляється дія однієї речовини найчастіше тієї, яка має пригнічуючи або паралізуючи дію. Так, пілокарлін на фоні атропіну своєї дії не виявляє, атропін же на фоні пілокарпіну завжди дає терапевтичний ефект.