Фізіологія нервової системи і вищої нервової діяльностіМатеріали / Фізіологія нервової системи і вищої нервової діяльностіСторінка 2
2. Поняття вищої нервової діяльності, її характеристика
Вища нервова діяльність — сукупність рефлексів, які забезпечують різноманітні (найбільш досконалі) форми взаємозв'язку тварин і людини з навколишнім середовищем і здійснюються за участю вищих відділів ЦНС (кори великого мозку, підкірки). Основу вищої нервової діяльності становлять умовні рефлекси, що утворюються на основі безумовних рефлексів. Вища нервова діяльність забезпечується двома основними нервовими процесами — збудження і гальмування. Під час дії умовних і безумовних подразників ці процеси виникають у корі мозку, де вони можуть поширюватися або концентруватися в обмеженій ділянці. Формування і характер вищої нервової діяльності різних тварин і людини залежать від типу їхньої нервової системи. Вища нервова діяльність забезпечує найглибше і найдосконаліше пристосування організму до умов існування. В основі пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і гальмувати старі у відповідь на зміни в середовищі.
У тварин вища нервова діяльність виявляється на основі першої сигнальної системи. Вища нервова діяльність людини сформувалась у процесі праці та соціальних відносин, тому вони виявляються на основі не лише першої, а й другої сигнальних систем. Це забезпечує можливість абстракцій та узагальнень. Останні становлять основу нашого мислення і свідомості.
У процесі суспільного існування, використання знарядь праці, мови у людини з'явилась соціальна поведінка, в якій біологічна поведінка втратила провідне значення. Стали можливими інтеграція, корекція досвіду суспільства, поколінь, пізнавальної діяльності. Неоціненну роль у цьому відіграв розвиток пізнання за допомогою механізмів мислення та пам'яті. Мова сприяла вдосконаленню такої складної форми психіки, як емоції. Завдяки їм психіка людини відрізняється багатством і різноманітністю. Вищою формою психічної діяльності людини є свідомість.
Видатними фізіологами І. М. Сєченовим та І. П. Павловим було вперше доведено, що вища нервова діяльність здійснюється шляхом рефлексів.
Безумовні і умовні рефлекси. В основі регуляції різноманітної діяльності організму е функції нервової та ендокринної систем. Функції нервової системи виявляються в рефлексах. Рефлекс — реакція організму на будьяке подразнення, що здійснюється за участю нервової системи. Рефлекс е основною формою діяльності нервової системи організму і в перекладі з латинської означає "відбиття". Звичайно, рефлекс — не механічне відбиття, а вища форма біологічного відбиття із складними процесами обробки інформації — аналізу й синтезу.
Найпростіші приклади рефлексів відомі кожному з повсякденного життя. Приймання їжі — це харчовий рефлекс. Кліпання повіками — рефлекс мигання. Вдих і видих — дихальний рефлекс. Зміна величини зіниць залежно від інтенсивності освітлення, зміна або підтримання рівня тиску крові, посилення чи послаблення перистальтики кишок, тонусу м'язів (ходіння, бігання) тощо — усе це приклади рефлексів. З цього невеликого переліку фізіологічних функцій видно, що всі види діяльності організму є рефлекторними з тією лише відмінністю, що одні функції здійснюються за допомогою простих рефлексів, а інші — складних. За допомогою рефлексів відбувається взаємодія між частинами тіла, а також організму з навколишнім середовищем. Рефлекси є однією з форм загальнобіолегічної властивості — подразливості.
Поняття "рефлекс" було введено французьким філософом і природодослідником Р. Декартом понад 300 років тому. Вчення про рефлекси розробили І. М. Сєченов та І. П. Павлов. Ідею про рефлекторний характер діяльності мозку вперше висловив І. М. Сєченов у 1863 р. у книзі "Рефлекси головного мозку". І. П. Павлов, використавши великий експериментальний матеріал, створив рефлекторну теорію і вчення про нервову діяльність. У наступні роки вчення про рефлекси розширювалось і доповнювалось учнями та послідовниками І. П. Павлова як у нашій країні, так і за кордоном.