Проти сифілітичні і противірусні засобиМатеріали / Проти сифілітичні і противірусні засобиСторінка 2
У випадках індивідуальної підвищеної чутливості до препаратів пеніциліну, алергічних реакціях застосують антибіотики-макроліди, груп цефвлоспорину, тетрацикліну.
Із препаратів вісмуту застосовують бійохінол. бісмоверол. Ці засоби блокують сульфгідрильні групи ферментних систем спірохет і порушують їх ріст і розмноження.
Препарати вісмуту являють собою суспензії органічних сполук вісмути в персиковій олії. Вводять їх тільки в/м в комбінації з препаратами пеніциліну. При прийомі в середину не всмоктуються із ЩКТ. Накопичуються препарати в кістках, печінці, нирках, проникають через гематоенцефвлічний бар’єр і депонуються в ЦНС. Особливо ефективні препарати при нейросифілісі.
Найбільш частими ускладненнями при лікування препаратами вісмуту є вісмутова смуга сірого кольору на яких (відкладанні Ві), порушення функцій печінки та нирок, мікопенія. Щоб запобігти бісмуктові смуги, хворі повинні полоскати ротову порожнину водою.
Проти покази: гівсвіт, стоматит, парадантоз, захворювання печінки, нирок.
Противірусні засоби
Це лікарські засоби, які використовуються для лікування вірусних інфекцій. Віруси викликають гострі інфекційні захворювання людини: віспу, кір, грип, поліомієліт, СНІД та інші.
Друга половина ХХ ст характеризується збільшенням частоти захворювань, які викликаються вірусами, а також виявленням вірусної природи хвороб неясної етіології.
Особливість вірусів є їх ріст і розмноження всередині клітин організму людини і відсутність власного обміну речовин. Віруси потрапляють всередину клітини, використовують ля свого розмноження матеріал цих клітин, тому віруси називають внутрішньо-клітинними паразитами. Клітини нашого організму починають виробляти нові і нові віруси. Клітини, які виробляють віруси, пошкоджуються. В кров поступають продукти їх розпаду, т.б. токсини. Так виникає вірусна хвороба. Тому не можливо діяти на віруси, не пошкоджуючі клітини нашого організму. Цим пояснюється складність створення противірусних засобів.
Для профілактики ряду вірусних захворювань (поліомієліт, віспа, та ін.) застосовують спеціальні вакцини, які захищають від інфекцій на протязі багатьох років. а часом і всього життя.
Вакцини – це лікарські засоби, які містять знешкоджені (ослаблена або метрові) збудники якихось інфекцій. Вводячи їх організм, сприяють утворенню власних антитіл проти цих збудників. Світ зобов’язаний відкриттям вакцин англійському лікарю Дженеру (1796). Він розробив вакцину проти віспи. Спостерігаючи, що доярки не хворіли віспою Дженер брав матеріал із коров’ячої віспи і вводив людям. Механізм набуття стійкості до вірусних інфекцій після введення в організм ослаблених вірусів був удосконалений Луї Пастером. Сам метод одержав назва “вакцинація” (від слова “вака” – корова).
Ефект вакцин проявляється не зразу, тому що вакцини не готові антитіла. Для створення власних антитіл в достатній кількості організму потрібно біля двох тижнів після введення вакцин, тому вакцини використовують для профілактики. Для лікування використовують сироватки, імуноглобуліни. Це засоби, які містять готові антитіла. Але наявність в крові людини чужих антитіл не веде до вироблення своїх. Імуноглобуліни – це глобулін (протигрипозний, проти віспяний, проти коклюшний та ін.) Імуноглобуліни використовують і для термінової профілактики.
Зараз вивчено, що при попаданні вірусу в організм, в організмі виробляється білок інтерферон, який гальмує розвиток вірусу. Відомо багато речовин з противірусною дією, але в медицині використовуються білі 30 препаратів, які задовольняють необхідні вимоги (широкий спектр дії, низька токсичність, здатність легко проникати в мозкову тканину, не впливати негативно на імунітет).
При дії противірусних засобів проявляються основні механізми дії.