Шкірні захворюванняМатеріали / Шкірні захворюванняСторінка 2
Шкірні захворювання поділяють на:
· Гнійничкові захворювання шкіри.
· Грибкові захворювання шкіри.
· Туберкульоз шкіри.
· Хвороби шкіри, викликані тваринами-паразитами.
· Екзема.
· Сверблячі захворювання шкіри.
· Дерматити.
· Професійні захворювання шкіри.
· Псоріаз.
· Червоний плоский лишай.
· Рожевий лишай.
· Хвороби залоз шкіри.
· Хвороби потових залоз.
Діагностика захворювань шкіри повинна бути заснована на ретельному огляді і дослідженні шкіряного покриву. У ряді випадків проводять додаткові методи обстеження: діаскопію висипань, одержання ізоморфної реакції, визначення болючої, тактильної і температурної чутливості. При інфекційних захворюваннях використовують бактеріологічні посіви, матеріалом для який служать лусочки, волосся, нігті, вміст пустул і пухирцевих елементів, відокремлювані ерозії та виразки, кров хворого.
Застосовують також алергійні тести (шкірні проби), імунологічні, серологічні, цитологічні й інші дослідження. Велике значення надається загальним клінічним аналізам (крові, сечі, калу на яйця глист і т.д.). Для постановки діагнозу шкірного захворювання необхідно враховувати сукупність отриманих даних анамнезу, клінічного і лабораторного обстеження хворих.
Лікування хворих зі шкірними хворобами є задачею досить складною, вимагає крім спеціальних знань сутності тих чи інших дерматозів і їх причин, які породжують, а також ґрунтовні знайомства з дією застосовуваних засобів. Дерматози в переважній більшості являють собою не місцеві патологічні процеси в шкірі. Вони результат змін нервової системи, внутрішніх і ендокринних органів, обміну речовин, гомеостазу й ін. Тому лікування ураження шкіри повинне бути комбінованим (загальним і місцевим), комплексним із застосуванням психотерапії, медикаментозних препаратів, фізіотерапевтичних методів і курортного лікування.
Нерідко першорядного значення набувають догляд за хворими, особливо з гнійничковими проявами, а також режим і дієта роль її добре відома при ряді алергійних захворювань.
Задачі, які переслідує зовнішня (місцева) терапія, дуже різноманітні: в одних випадках бажано зменшити запальні явища, в інших домогтися розсмоктування патологічного ущільнення в шкірі, у третіх - зруйнувати хворобливе вогнище, у четвертих убити паразита, відшарувати епідерміс і т.д. Варто пам'ятати, що дія будь-яких ліків залежить не тільки від його хімічного складу, але і від правильного способу застосування.
На еффект лікування впливає вибір лікарської форми препарату. Багато в чому він визначається характером запального процесу. При гострих і підгострих явищах використовують поверхово діючі лікарські форми розчини, пудри, колочені суспензії, пасти. При хронічних запальних процесах лікарські форми, що діють більш сильно і глибоко (мазі, пластири і т.д.). При інфекційних захворюваннях шкіри спеціальні етіотропні засоби.
На всьому протязі хвороби потрібно постійна корекція зовнішнього лікування в залежності від зміни клінічної картини, від переношуваності препарату, "звикання" до нього, від індивідуальної сприйнятливості до ліків.
До найбільш уживаних зовнішніх засобів відносяться розчини, пудри, суспензії, аерозолі, мазі, креми, пасти, лаки, пластири. Варто підкреслити, що вибір лікарської форми залежить не тільки від діагнозу захворювання і його етіології, але, в основному, від характеру запальної реакції в даний момент.
При гострому запальному процесі, який характеризується активною гіперемією, набряклістю і мокненням, можна застосовувати тільки примочку чи вологовисихаючу пов'язку ("мокре лікують мокрим"), у випадку відсутності мокроти - кольдкрем, бовтанки, пудри.
Підгостре запалення (слабко виражена активна гіперемія, незначна інфільтрація) служить показанням для призначення паст.