Шляхи та способи проникнення збудника в організм

Матеріали / Шляхи та способи проникнення збудника в організм

Сторінка 3

За інкубаційним періодом настає продромальний (період провіс­ників хвороби), що характеризується наявністю деяких загальних ознак захворювання: невеликим підвищенням температури, загаль­ним нездужанням тощо. У період розпалу хвороби інфекційний про­цес, досягши високої інтенсивності, тримається на цьому рівні пев­ний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях.

За сприятливого перебігу хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою якого є спадання температури, поліпшення загаль­ного самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікова­ного організму від збудника хвороби.

Форми інфекцій. Розрізняють інфекції гострі та хронічні, явні та приховані, мішані та вторинні. Гострі інфекції часто ха­рактеризуються раптовим початком та порівняно короткочасним перебігом (грип, кір, скарлатина та ін.). Деякі інфекції, наприклад, туберкульоз, бруцельоз, малярія найчастіше мають хронічний характер і відзначаються тривалим перебігом.

В окремих випадках інфекція може бути мішаною, коли од­ночасно відбувається зараження збудниками двох або більше пато­генних видів. Часто інфекція може зумовлювати ослаблення організ­му, який стає схильним до інших захворювань. Так, наприклад, після грипу або кору розвивається запалення легень, дитина, хвора на кір, захворює на дифтерію або навпаки. В таких випадках говорять про вторинну інфекцію.

Якщо організм, що переніс якусь інфекційну хворобу, в результа­ті повторного зараження знову захворює на ту саму хворобу, то гово­рять про реінфекцію. Суперінфекція — це повторне зараження організму, в якого ще перебігає основне захворювання. Загострення процесу в період видужання називається рециди­вом.

Питання про спадкову передачу інфекційних захворювань досі ще остаточно не з'ясоване. Багато дослідників заперечують можли­вість у людини такої передачі, зумовленої інфікованими статевими клітинами. Разом з цим експериментально доведено можливість пе­редачі заразних хвороб від хворої матері плоду через плаценту (ста­філококові захворювання, черевний і поворотний тиф, вірусний ге­патит, сифіліс, СНІД та ін.) і під час родів (бленорея новонародже­них).

Інфекційні хвороби поділяють на екзогенні та ендо­генні. При екзогенних зараженнях збудник проникає в макроорга­нізм ззовні — від хворих, бацилоносіїв, через заражені ним харчові продукти, воду, повітря, предмети, Грунт тощо. Ендогенні хвороби, які ще називають аутоінфекціями, виникають в результаті активування власних мікроорганізмів, це може статися внаслідок по­рушення відносної сталості внутрішнього середовища макроорганіз­му, впливу зовнішніх факторів.

Характер поширення інфекційних захворювань серед населення може бути різний. Якщо спостерігаються окремі випадки інфекційних хвороб, то говорять про спорадичні (поодинокі) захворювання.

Значна кількість випадків інфекційного захворювання, пов’язаних між собою спільним джерелом або спільними шляхами поши­рення, називається епідемією (епізоотією— серед тва­рин). Якщо епідемія досягає надзвичайно великих розмірів, охоплю­ючи цілі країни і навіть континенти, її називають пандемією.

З історії відомі приклади багатьох пандемій у минулому. Так, у VI та XIV ст. спостерігалися пандемії чуми, а з 1817 по 1963 р. було сім пандемій холери. У 1972-1973 рр. вірус грипу спричинив пандемію, яка охопила 2,5 млрд людей, майже на 1,5 млрд чоловік більше, ніж пандемія цього захворювання у 1957 р.