ГломерулонефритСторінка 1
Гломерулонефрит
– інфекційно-алергічне за-хворювання обох нирок з переважним ураженням клубочків нефрону, характеризується набряковим, гіпертензійним, інтоксикаційним синдромами, гема-турією, протеїнурією та циліндрурією.
Етіологія.
Доведена роль гемолітичних стреп-тококів групи А. Не можна виключити значення віру-сної інфекції і чинників небактеріальної природи (введення вакцин, сироваток, ліків, надмірна інсо-ляція, травма попереку, дія вологого холоду та ін.).
Патогенез.
Перший етап патогенезу – сенсибі-лізація організму з високим вмістом циркулюючих у крові антитіл. Останні вступають у взаємодію з екзо-або ендогенними антигенами. Виникають імунні ком-плекси, які фіксуються на внутрішній стінці капіля-рів гломерули або осідають на базальній мембрані при участі системи комплементу. У розвитку запа-лення в гломерулах бере участь система гемокоа-гуляції, фібринолізу, внаслідок цього виникають по-рушення мікроциркуляції, фібринові мікротромби, облітерація та склероз капілярів. Лейкоцити, моно-цити, потрапляючи в ділянку імунопатологічного ушкодження гломерули, сприяють різкому зростан-ню локальної коагуляційної активності. Лізосомні ензими цих клітин (протеази, гідролази, колагена-зи) деполімеризують білки базальних мембран, по-рушують їх цілісність, збільшують проникність, що сприяє склерозу та хронізації процесу. Констатують такі зміни структури гломерул: мінімальні, мембра-нозні, мембрано-проліферативні, проліферативні, фібропластичні.
Клініка.
Інтоксикаційний синдром: порушується загальний стан дитини, з’являється слабкість, втом-люваність, біль голови, нудота, блювання, підвищу-ється температура. Набряковий синдром: пастозність або набряк обличчя, рук, ніг, інколи рідина у плевра-льній, черевній, перикардіальній порожнинах, збіль-шується маса дитини. Набряки викликають ослаблені тони серця, ніжний систолічний шум, біль у ділянці серця, гіпоксію міокарда. При тяжких набряках спо-стерігається ураження нервової системи: біль голо-ви, безсоння, непритомність, судоми, кома. Гіперте-нзійний синдром: показники артеріального тиску пе-ревищують норму в середньому на 20-30 мм рт.ст. (2,6-3,9 кПа) при гострому гломерулонефриті і на 40-60 мм рт.ст. (5,3-8,0 кПа) при підгострому (злоякісно-му) гломерулонефиті. Сечовий синдром: олігурія, протеїнурія, гематурія, циліндрурія. Спостерігається гіпопротеїнемія за рахунок альбумінів, гіпер – α2, γ – глобулінемія, підвищення холестерину, ліпідів, інко-ли залишкового азоту, сечовини, креатиніну в крові. Знижена клубочкова фільтрація, канальцева реаб-сорбція, має місце гіпо- та ізостенурія.
Класифікація:
1. Гострий гломерулонефрит: з нефритичним, неф-ротичним синдромами, з ізольованим сечовим
синдромом, змішана форма з протеїнурією, ге-матурією та гіпертензією.
Періоди: початкових проявів, розпалу, зворо-тного розвитку, перехід у хронічний гломеруло-нефрит.
Функціональний стан нирок: без порушення, із порушенням, гостра ниркова недостатність. 2.Хронічний гломерулонефрит: нефротична, гема-турична, змішана форми.
Періоди: загострення, часткової і повної кліні-ко-лабораторної ремісії.
Функціональний стан нирок: без порушення, із порушенням, хронічна ниркова недостатність. 3.Підгострий (злоякісний) гломерулонефрит.
Лікування.
Ліжковий режим, дієта №7а, №7б, №7, антибіотикотерапія 2-4 тижні ( пеніциліни, макроліди), антигістамінні препарати, антиагреганти, діуретичні та антигіпотензивні засоби. Якщо базисна терапія малоефективна, призначають (через 3-4 тижні) па-тогенетичну терапію ( нестероїдні протизапальні пре-парати, глюкокортикоїди, гепарин, цитостатики). Лі-кування хронічного гломерулонефриту залежить від форми. При гематуричній формі з явищами гіперко-агуляції застосовують гепарин та антиагреганти (ку-рантил, дипіридамол), протизапальні (індометацин, диклофенак, ортофен, ібупрофен), охінолінові (де-лагіл, плаквеніл) препарати. Гормончутливий варі-ант нефротичної форми є показанням для призна-чення преднізолону, а при ознаках гіперкоагуляції і гепарину. При гормонорезистентному варіанті вико-ристовують 4-компонентну терапію (преднізолон, хлорбутин, гепарин, курантил). Змішана форма по-требує застосування комбінованої терапії з включен-ням а