Синдром тривалого стиснення

Матеріали / Синдром тривалого стиснення

Сторінка 3

2) тяжка — стискається одна (або обидві) нижня кінцівка протягом 6—7 год;

3) середньої тяжкості — буває у разі стиснення м'яких тканин протягом мен­ше ніж 6 год. Перебігає без видимих розладів гемодинаміки, з помірним порушенням функції нирок;

4) легка — стискаються окремі сегмен­ти м'яких тканин тривалістю менше ніж на 4 год. Розлади функцій серцево-судин­ної системи і нирок виражені незначно.

Лікування хворих із СТС повинно бути спрямоване на відновлення коор­динації процесів збудження і гальмуван­ня, корекцію гемодинамічних розладів, відновлення загального гомеостазу шля­хом проведення ранньої інтенсивної і адекватної інфузійної терапії, змен­шення плазмовтрати і токсемії, норма­лізацію функцій нирок.

Лікування повинно проводитися як надогоспітальному, так і госпітально­му етапах. Перший період передбачає надання допомоги на місці і транспор­тування. У цей час застосовують засо­би серцево-легеневої реанімації. Ре­альні умови для цього створюються у разі використання спеціалізованих реа-німобілів. Можна проводити заходи з легенево-серцевої реанімації і профі­лактики гострої ниркової недостатності під час транспортування постраждалих (пункційна катетеризація великих су­дин, інфузійна терапія, штучна венти­ляція легень, дефібриляція). Після звільнення від стискання хворому треба ввести знеболювальні й серцеві препа­рати (промедол, камфора, кофеїн). На кінцівку треба накласти тугий еластич­ний бинт і іммобілізувати її транспорт­ною шиною. Для запобігання гемоди-намічним розладам слід внутрішньовен-но ввести поліглюкін (250—500 мл).

Завданням другого, госпітального, періоду є подання потерпілим ефектив­ної і безпечної допомоги. Їм проводять комплекс протишокових заходів: удос­коналюють іммобілізацію, кінцівку пе­ріодично обкладають льодом, прокси-мальніше від місця пошкодження про­водять футлярну новокаїнову блокаду.

Об'єм заходів з інтенсивної терапії залежить від тривалості захворювання і ступеня вираженості основних компо­нентів СТС. Комплекс консервативних лікувальних заходів включає: введення наркотичних та інших аналгетичних за­собів з метою зняття нервово-рефлектор­ного компоненту шоку; введення 4 % розчину натрію гідрокарбонату під кон­

тролем кислотно-основного стану;

відновлення ОЦК за допомогою внут­рішньовенного введення білкових пре­паратів, реополіглюкіну, 5 % розчину глюкози, 0,9 % розчину натрію хлори­ду; використання кортикостероїдів, до-паміну в комплексі протишокових за­собів; застосування глюкозо-інсулінової суміші з метою боротьби з гіперкаліє-мією і як компоненту парентерального харчування; введення свіжозамороженої плазми, дезагрегантів, гепарину у разі появи ознак ДВЗ-синдрому; призначен­ня за показаннями серцевих глюкозидів та інших серцевих засобів; стимуляція діурезу лазиксом; за потреби — застосу­вання антибіотиків, які не мають нефро-токсичної дії. Кількість рідини, яку треба вводити хворому за добу, повин­на становити не менше ніж 3—4 л.

У ранній період детоксикація забез­печується лімфогенними методами — ефективні лікувальна лімфорея з піз­нішою лімфосорбцією і лімфодіалізом у поєднанні з гемосорбцією, ультра­фіолетовим опроміненням, гіпербарич­ною оксигенацією. За наростання сим­птомів гострої ниркової недостатності показаний гемодіаліз за допомогою апа­рата "штучна нирка". Показання до початку лікування гемодіалізом: зрос­тання рівня азотистих шлаків у крові і поглиблення клінічних проявів токси­козу; гіперкаліємія (понад 6 мекв/л), оліго-, анурія, відсутність ефекту від консервативної терапії.