Стародавня Греція, Рим, Середньовіччя, 16-17 століття – розвиток акушерстваМатеріали / Стародавня Греція, Рим, Середньовіччя, 16-17 століття – розвиток акушерстваСторінка 1
Акушерство (від французького accoucher — народжувати) — найдавніша галузь медичної науки, присвячена вивченню фізіологічних і патологічних процесів, що відбуваються в організмі жінки у зв'язку з зачаттям, вагітністю, родами і післяродовим періодом, а також профілактиці патологічних процесів. Акушерство — частина гінекології (gyne — жінка, logos — слово, вчення), тобто науки, яка вивчає нормальну діяльність жіночого організму, а також профілактику і терапію захворювань, пов'язаних з анатомо-фізіологічними особливостями жінки.
У період первіснообщинного ладу жінка народжувала без будь-якої допомоги; іноді їй подавала допомогу старша в сім'ї.
У період рабовласницького ладу почалось формування «храмової» медицини і професійного лікування.
Видатним лікарем Стародавньої Греції, «батьком медицини» був Гіппократ (459—377 pp. до нашої ери); матір'ю його була відома акушерка Фенарета.
Гіппократа вважають автором великої праці з медицини, так званого «Гіппократового збірника». У ньому є такі розділи, як «Про природу жінки», «Про жіночі хвороби», «Про безплідність».
Уявлення Гіппократа в акушерстві були дуже примітивними. Так, він вважав, що роди настають внаслідок недостатнього живлення плода на дев'ятому місяці його розвитку; плід починає посилено рухатись, упирається ніжками в дно матки і відкриває матковий зів.
Акушерські уявлення єгипетських лікарів були більш обгрунтованими, очевидно, внаслідок вивчення анатомії не на тваринах, а на трупах людей. Так, вони вважали, що причиною патологічних родів є неправильна будова таза і хребта, поперечне положення плода, трудне розкриття маткового зіва. Разом з тим вони поділяли погляд Гіппократа, що роди при тазовому передлежанні плода не можуть пройти самостійно.
Ця помилкова думка трималася в акушерстві протягом тривалого часу й зумовила застосування небезпечних і травматичних плодоруйнуючих операцій.
Лікарі Риму і Греції застосовували, крім ембріотомії, зіскоблювання шийки, зондування матки та операцію кесаревого розтину. Але кесарів розтин застосовували тільки після смерті матері з метою врятування життя дитини.
Акушерську допомогу в Стародавній Русі подавали старші в сім'ї чоловіки; проте були не тільки лікарі-чоловіки, а й лікарі-жінки (наприклад, Євпраксія-Зоя, XII ст.). Але успішний розвиток науки, в тому числі й медицини, був різко порушений монгольським ігом (1237—1480).
У період феодалізму розвиток акушерства різко загальмувався. Далися взнаки гноблення християнської та ісламської релігії і пануюче тоді уявлення, що лікарям-чоловікам принизливо і непристойно займатися акушерством. Тільки в окремих творах тих часів знайшли відображення нові методи дослідження або знову рекомендувались давно забуті операції.
У знаменитому «Каноні лікарської науки» таджицького лікаря Абу Алі Ібн-Сіни (Авіценна —980—1037) є розділи з акушерства та жіночих хвороб. У них згадуються операції повороту плода на голівку, зведення ніжки плода, краніо- та ембріотомія.
При виборі операції Ібн-Сіна вважав за необхідне враховувати стан здоров'я жінки і можливість перенести операцію.
Період виникнення капіталізму характеризувався бурхливим розвитком наук, у тому числі природознавства. На цей час (XVI ст.) припадають глибокі анатомічні дослідження Везалія, Фаллопія, Євстахія, Боталло. Великим досягненням акушерства було впровадження в практику Амбруазом Паре (150&—1590) давно забутої операції повороту плода на ніжку, а також відкриття першої в історії повивальної школи при паризькому госпіталі.